Вольнова Л. М. Формування соціокультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів під час вивчення дисциплін психологічного циклу / Л. М. Вольнова // Актуальні проблеми психології : Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За ред. С. Д. Максименка. – К. : Інформаційно-аналітичне агентство, 2009. – Том Х, Вип. 12. – С.99-110. Л. М. Вольнова, канд. пед. наук, доц. к-ри галузевої психології та психології управління Інститут соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІН ПСИХОЛОГІЧНОГО ЦИКЛУ Автор аналізує суть понять «компетентність», «компетенція», «професійна соціально-педагогічна компетентність», вказується їх зв’язок із соціокультурною компетентністю, розкриває її суть, структуру, складові, визначає напрямки та шляхи її формування у майбутніх соціальних педагогів під час вивчення дисциплін психологічного циклу. Ключові слова: компетенція, компетентність, професійна соціально-педагогічна компетентність, соціокультурна компетентність, соціальний педагог. На порозі XXI століття, в умовах процесу світової інтеграції, що стрімко набирає обороти, висуваються нові вимоги до людської особистості, головним надбанням якої повинна бути загальнолюдська культура та загальнолюдські цінності, особистості, здатної та бажаючої самостійно вдосконалюватися у своїй діяльності, брати участь у міжкультурній комунікації. При цьому під впливом процесу розширення численних культурологічних зв'язків, неминуче відбувається перерозподіл ціннісних орієнтирів, мотивацій і в системі освіти. Слід відзначити, що однією з ознак сучасного освітнього середовища є взаємодія безлічі освітніх середовищ, використання особливостей інноваційних середовищ однієї країни в освітньому просторі інших країн. Важливо і те, що всі сектори суспільства вимагають, щоб вища освіта випускала культурно компетентних індивідів, здатних досягати успіху в сучасному середовищі соціального різноманіття, в тому числі і на ринку праці. Так, керівники організацій та інші працедавці підкреслюють, що співробітникам – випускникам університетів необхідно набувати вміння міжособистісних взаємин, які дозволять їм ефективно вирішувати конфлікти та продуктивно працювати в малих групах з людьми з різних соціокультурних середовищ [8]. У цих умовах принципово новими стають і уявлення про соціально-професійний статус соціального педагога, його позицію та призначення у суспільстві, відповідно формуються і вимоги до його професійних якостей. Як наголошує Г. Саволайнен, «нинішньому суспільству потрібен соціальний педагог – професіонал, соціальний педагог – людина, здатна жити у світі, що постійно змінюється, особистість культурна, духовна, етична, гуманна, здібна до роботи з дітьми з позицій діалогу культур, толерантності, співпраці, співтворчості, сумісного дослідження» [12, с.95]. Означене вище дозволяє виокремити одну з проблем, які вимагають особливо пильної уваги на сучасному етапі розвитку суспільства та освіти. Такою є проблема соціокультурної компетентності як складової частини професійно-творчої підготовки студента – майбутнього фахівця. При цьому соціокультурну компетентність доцільно розглядати і як мету, і як результат підготовки студентів – майбутніх соціальних педагогів до соціокультурної взаємодії з клієнтами – дітьми, їх батьками, вихователями, різновіковими об’єднаннями тощо як представниками різних соціокультурних середовищ. Слід зазначити, що проблема формування соціокультурної компетентності соціального педагога стала розроблятися порівняно недавно, хоча питання професійної майстерності педагога, його культури та освіченості завжди знаходили своє віддзеркалення у дослідженнях щодо підготовки майбутніх фахівців. Так, вітчизняні дослідники (Р. Вайнола, А. Капська, О. Карпенко, І. Мигович, О. Холостова та ін.) досліджували різні аспекти формування особистості майбутнього фахівця-професіонала, у працях Е. Баллера, В. Давидовича, Ю. Жданова, Л. Когана, О. Леонтьєва та ін. розроблявся підхід до розвитку і виховання особистості з культурологічних позицій. Значний внесок у розробку проблеми загальної культури людини, її соціокультурній компетентності зробили представники вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної думки (Б. Боденко, І. Зимняя, М. Коул, Т. Кривченко, B. Ледньов, В. Соколова, Н. Щуркова та ін.). Окремі аспекти формування соціокультурної компетентності представлені у працях М. Боліної (соціокультурна компетентність майбутнього вчителя), О. Григоренко (соціокультурна компетентність як рівень професійного спілкування), Е. Тихомирової (усне спілкування в контексті соціокультурної компетентності) та ін. Водночас, і досі існують суперечності між зростаючими вимогами до сучасного фахівця-соціального педагога як цілісної особистості та професіонала і неадекватним визначенням ролі та місця соціокультурної компетентності як важливого компоненту його професійної компетентності; констатовано недостатню розробленість механізмів її формування у навчально-виховному процесі вузів. Причинами такої пильної уваги до означеної проблеми є також і назріла потреба у розвитку загальнокультурного рівня суспільства, в істотному підвищенні рівня соціокультурної компетентності як найважливішого компоненту професійної компетентності фахівця – професіонала-випускника вузу. У зв’язку з цим метою нашого дослідження стало вивчення питання формування соціокультурної компетентності студентів і, зокрема під час опанування психологічних дисциплін. У ході дослідження ми передбачали вирішення таких завдань: окреслити теоретико-методологічну базу формування соціокультурної компетентності студентів, з’ясувати місце досліджуваного феномена у системі суміжних понять та виділити на цій основі напрямки формування соціокультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів у процесі їх психологічної підготовки. Перш ніж перейти до питання формування соціокультурної компетентності вважаємо за доцільне з’ясувати деякі основоположні поняття. Нами встановлено, що слово «компетенція» запозичено з професійного середовища. При чому досить довго його аналогом у вітчизняній практиці було поняття «кваліфікація». (Пригадаймо: кваліфікаційна категорія, курси підвищення кваліфікації і т.д.). Однак, як указує О. Таїзова, «відмінність компетентного фахівця від кваліфікованого в тому, що перший не тільки володіє певним рівнем знань, умінь, навиків, але здатний реалізувати та реалізує їх в роботі» [15]. Тобто ми можемо констатувати, що компетентність припускає наявність в індивіда внутрішньої мотивації до якісного здійснення своєї професійної діяльності, присутність професійних цінностей і ставлення до своєї професії як цінності. Компетентний фахівець здатний виходити за рамки предмету своєї професії, він володіє певним творчим потенціалом саморозвитку. Важливим є визначення компетенції як одиниці соціалізації (процесу привласнення, засвоєння людиною соціальних норм і ціннісних орієнтирів). Це дозволяє прогнозувати більш гнучку соціальну поведінку індивіда, комфортність його перебування в суспільстві, свідчить про ефективність (для себе і для суспільства) виконання ним певних соціальних ролей, про успішне функціонування в соціумі. Так, індивід освоює, приймає соціальні норми та ціннісні орієнтації (соціальні орієнтири) і, завдяки останнім, здатний відтворювати засвоєні способи діяльності в нестандартній ситуації, адаптуючи до них раніше засвоєні алгоритми. При цьому компетенція інтерпретується як соціокультурна умілість, здатність вбудовуватися в ситуацію, читати соціальні тексти [15]. Г. В. Терещук зауважує, що в основі компетентністного підходу лежить культура самовизначення (здатність і готовність самовизначатися, самореалізуватися, саморозвиватися) [16]. Професійно розвиваючись, такий фахівець створює щось нове в своїй професії, хай навіть у малих масштабах (новий прийом, метод і т.д.). Він несе самостійну відповідальність за ухвалене рішення, визначає мету, виходячи з власних ціннісних підстав. Слід враховувати і той факт, що у літературі з педагогіки проводиться диференціація понять «компетенція» та «компетентність» (табл. 1). Так, «компетенція» розглядається як «кінцевий результат процесу освіти», а «компетентність» трактується як «компетенція у дії» [1; 10; 11]. Означені моменти досить чітко відобразив А. Щукін [17, с.15] у вигляді таблиці: Компетенція Компетентність Комплекс набутих людиною знань, навичок, умінь, які складають змістовий компонент її діяльності Властивості особистості, що визначають її здібність до виконання діяльності на основі сформованої компетенції (актуальний прояв компетенції) Оскільки результатом навчання студента повинна стати його здатність втілити на практиці засвоєні знання, уміння й навички, а в оптимальному варіанті – прояв творчості у цьому процесі, то вважаємо за доцільне використовувати далі поняття «компетентність» як найбільш адекватне. Зазначимо, що поняття «компетентність» в сучасній педагогічній літературі використовується в таких словосполученнях, як загальноосвітня компетентність [3], професійна компетентність [2], педагогічна компетентність [5] та ін.. Здійснений теоретичний аналіз також засвідчив, що немає єдності думок дослідників і з питання структури самої професійної компетентності. Саме тому, спираючись на логіку проведеного дослідження, співвідношення суміжних понять представимо у наступному вигляді: загальна компетентність > професійна компетентність > професійна соціально-педагогічна компетентність > соціокультурна компетентність соціального педагога. Як бачимо, соціокультурна компетентність виступає складовою професійної соціально-педагогічної компетентності. Останню, ми розуміємо як складне професійно-значуще особистісне утворення в системі соціально-педагогічної діяльності, що виникає на основі синтезу теоретичних і практичних професійних соціально-педагогічних знань, умінь і навичок і забезпечує ефективне виконання його професійної діяльності. Що ж до соціокультурної компетентності, то вивчення відповідних джерел [7; 13; 17] показало: у зарубіжній науці до початку 1970-х років панівним було трактування його як позитивного ставлення до наявності в суспільстві різних етнокультурних груп та здатність індивіда ефективно спілкуватися з представниками цих груп. При цьому поняття «соціокультурна компетентність» розглядалося багатьма авторами як синонім компетентності міжкультурної, а також вживалося поряд з такими поняттями як «країнознавча», «лінгвокраїнознавча» та «лінгвокультурологічна компетентність» [4; 9; 17]. Спираючись на визначення соціокультурної компетентності вчителя, дане Г. Саволайнен [12], соціокультурну компетентність соціального педагога ми будемо розглядати як його інтеграційну особистісно-професійну якість, яка забезпечує ефективну взаємодію з клієнтами (дітьми, батьками, педагогами тощо) та спрямована на створення умов для їх успішного входження в динамічний, полікультурний соціум, самовизначення та самореалізацію в ньому. Наголосимо, що соціокультурна компетентність багатовимірна, оскільки в ній представлені і знання (когнітивний компонент), і відносини (емотивний компонент), і діяльність (праксіологічний компонент), і ті способи діяльності, якими оволодів майбутній соціальний педагог, його інтуїція та готовність до імпровізації. До структурних компонентів соціокультурної компетентності, як правило, відносять ті її види, що відповідають системі функцій соціально-педагогічної діяльності: діагностична, аксіологічна, прогностична, комунікативна, інтерактивна, фасілітаційна, аналітична, рефлексивна, акмеологічна та дослідницька (або методологічна). Узяті в сукупності, вони дозволяють зробити висновок про рівень сформованості соціокультурної компетентності особистості студента – майбутнього соціального педагога. Описана структура дозволяє відобразити знання, уміння і навички в області педагогіки, психології, соціальних і культурологічних наук, ціннісні орієнтації, особистісні та професійні якості, досвід власної соціально-педагогічної діяльності та ставлення до неї. Характеризуючи суть соціокультурної компетентності, слід взяти до уваги і той факт, що в сучасних розвинутих суспільствах, які прийнято називати постіндустріальними, в останні десятиріччя є видимою тенденція до певної еволюції соціокультурної типології, у тому числі за параметрами підстав соціальної солідарності, соціокультурної ідентичності та статусних характеристик особистості. Однією з найважливіших рис цієї тенденції є пошук технологій так званих «м'яких соціальних взаємодій», які виражаються у всесвітньому розвитку систем соціальної участі, суспільних зв'язків, політкоректності, соціально-культурної та соціально-психологічної реабілітації людей, що зазнають труднощів у спілкуванні, а також того напрямку освітньо-виховної діяльності, який в нашій країні отримав назву «соціальна педагогіка». В цих умовах, основними складовими соціокультурної компетентності людини в суспільстві стають не стільки знання класичних зразків гуманітарної культури (це знання поступово витісняється з області загальної ерудиції особистості також в зону суто професійної компетентності), скільки психологічна мобільність і комунікабельність індивіда, його соціальна адаптивність і культурна толерантність [6]. Хочемо підкреслити, що перераховані характеристики зовсім не відміняють функціонування більш традиційних рис культурної компетентності; останні просто знизили рівень своєї загальносоціальної значущості, виявилися відтісненими переважно в сферу приватних міжособових взаємостосунків між людьми. Виходячи із такого розуміння соціокультурної компетентності, основними її ознаками, згідно з О. Семенів [14, с.106-110], можна назвати: – психологічну готовність до співпраці з представниками інших культур; – відкритість до пізнання чужої культури та сприйняття психологічних, соціальних та інших міжкультурних відмінностей; – уміння розмежовувати колективне та індивідуальне у комунікативній поведінці представників інших культур; – володіння набором комунікативних засобів і стандартами комунікативної поведінки; – здатність змінювати поведінкові моделі в залежності від ситуації; – дотримання етикетних норм у процесі комунікації; – готовність долати соціальні, етнічні та культурні стереотипи. Означені вище теоретичні аспекти було нами враховано при впровадженні відповідних змін у зміст психологічних дисциплін, які сприятимуть, на нашу думку, формуванню соціокультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів. Представимо окремі завдання нижче. Таблиця 1. Формування соціокультурної компетентності під час вивчення дисциплін психологічного циклу Напрямок Шляхи реалізації - розвиток здатності рефлексувати власну і чужу культуру, що складає підґрунтя для позитивного ставлення до проявів іншої культури; Дисципліна „Психолого-педагогічні засади міжособистісного спілкування”Написання і захист рефератів. Наприклад,1. Історично сформовані типи спілкування.2. Вплив минулих типів спілкування на сучасні комунікативні манери.3. Вплив на характер спілкування різних культурних традицій.4. Жаргон і сленг: соціальні та культурні відмінності.Дисципліна «Історія психології».Розгляд питань на семінарських заняттях. Наприклад,Модуль ІІ. Міфологічний період розвитку психології.Тема 1. Міфологічні уявлення про душу у народів світу.Питання для обговорення:1. Відображення психологічних знань у казках, легендах, замовляннях, звичаях та обрядах.2. Тотемізм і фаталізм, табу і ритуали, метапсихоз та їх роль у виникненні уявлень про душу.3. Уявлення про душу в античній міфології.4. Вчення про душу в Стародавній Індії.5. Трактування душі в Стародавньому Китаї6. Уявлення про душу в Стародавньому Єгипті.7. Староукраїнські міфологічні уявлення про душу.Дисципліна «Організаційна психологія»Модуль I. Теоретичні основи організаційної психології.Тема 1.1. Культурно-історичні основи розвитку психологічного знання про працю.Підготувати повідомлення на тему:«Уявлення про працю і конкретна культурно-історична епоха: зв'язок і взаємовплив» - поповнення знань про відповідну культуру для глибшого розуміння діахронічних та синхронічних відношень між власною та чужою культурою; Дисципліна «Соціальна психологія»Самостійна робота. Написання плану-конспекту:Модуль 1. Теоретико-історичні основи соціальної психології 1. Психологія народів В. Вундта. 2. Психологія мас Г. Лебона і Р. Тарда. 3. Теорія інстинктів соціальної поведінки В.Макдугалла. 4. Концепція «Множинного Я» Е. Гоффмана. 5. Концепція соціального характеру Е. Фромма.Індивідуальна робота.Модуль 2. Суспільні відносини та міжособистісні стосунки.Тема 2.3. Соціальна взаємодія.Підготувати повідомлення на тему: «Особливості міжособистісної взаємодії у різних країнах (на вибір).Дисципліна «Історія психології».Написання доповідей та рефератів, що відображають вплив соціокультурного розвитку на психологічну думку та особливості соціокультурної взаємодії. Наприклад, 1. Особливості соціально-культурного розвитку України в XIX ст. (слов'янофільство і західництво, революційно-демократичний рух, академічні філософські напрямки) та стан психологічної науки. 2. Виготський Л. С. – автор культурно-історичної теорії поведінки та розвитку психіки людини.3. Культурно-історична психологія О.О.Потебні.4. Особливості розгляду проблем соціальної детерміації психіки (Л. Виготський, А. Леонтьєв, С. Рубінштейн).5. Наукова, педагогічна та культурологічна діяльність С. Рубінштейна в Україні. 6. П. Жане та його ідеї спілкування як співробітництва.7. Соціальний біхевіоризм (Д. Мід, А. Бандура). - розширення знань про умови соціалізації та інкультурації у власній та чужій культурі, соціальну стратифікацію; Дисципліна «Історія психології».Розгляд питань на семінарських заняттях. Модуль 4. Науковий період розвитку психології. Тема 4.2. Сучасні наукові напрямки і системи в світовій психології.Питання для обговорення:1. Джеймс Марк Болдуїн: культурний розвиток дитини2. Маргарет Мід: етнопсихологія дитинства 3. Соціальна і культурно-історична психологія:а)«Психологія народів»;б)«Колективний організм».Дисципліна «Соціальна психологія»Модуль 3. Соціальна психологія груп та спільнот. Тема 3.3. Структура та особливості великих груп.Практичні завдання до заняття:1. Які компоненти лежать в основі національно-психологічних особливостей людей? 2. Які критерії покладені в основу соціального класу? 3. Які етнічні спільності можете назвати? Розкрийте їх особливості.4. Прокоментуйте історичні події часів Великої французької революції.«… Кожний, хто не носив костюм певної форми, ризикував стати підозрюваною людиною, що не прийняла революцію. Жінки носили чепчики «бастилія». Модними були медальйони з полірованого каменя зруйнованої фортеці-в'язниці Бастилії. Жінки носили сережки у вигляді маленьких гільйотин, чоловіки вирізували зображення гільйотин на своїх печатках…».5. Визначте, яка різниця існує між такими поняттями, що відображають соціальні групи: відлюдники, мандрівники, паломники, блукачі, мандрівники, іноземці, втікачі. 6. До якого типу соціальних груп належать: бомжі, монархи, урядовці, сім'я, українці, православні. - оволодіння соціокультурними формами взаємодії, прийнятними у власній та іншій культурі. Дисципліна «Соціальна психологія»Модуль 2. Суспільні відносини та міжособистісні стосунки.Тема 2.4. Конфліктна взаємодія.Практичні завдання до заняття:1. Наведіть приклади національних питань у світі, в нашій країні. Як вони розв'язуються? 2. Визначте сферу виникнення конфлікту: – конфлікт в період підготовки до виборів; – конфлікт між Ізраїлем і Палестиною; – конфлікт на підприємстві між керівництвом і службовцями; – конфлікт між «дідами» і «салагами» у військовому підрозділі; – конфлікт серед екіпажів космічних комплексів.Написання і захист рефератів. Наприклад,1. Соціально-культурні бар’єри студентів-соціальних педагогів.2. Комунікативний простір міжособистісних відносин соціального педагога та клієнта.3. Міжособистісний вплив у процесі взаємодії соціального педагога та клієнта.4. Суть та особливості міжетнічних конфліктів (на прикладі України).Дисципліна „Психолого-педагогічні засади міжособистісного спілкування”Написання і захист рефератів. Наприклад, 1. Особливості спілкування у молодіжній субкультурі.2. Самопрезентація людини (одяг і зовнішній вигляд) у спілкуванні.3. Особливості спілкування з друзями.4. Культурні відмінності жестів і міміки.Підготовка і презентація виступів. Наприклад,1. Перегляд дітьми іноземних мультфільмів.2. Стажування за кордоном.3. Відвідування спеціального комунікативного тренінгу.Завдання для самостійної роботи:Проаналізувати свій активний словник і скласти за ним «Словник слів-паразитиів» (жаргонізмів, русизмів, діалектизмів тощо). Підібрати літературні відповідники. Використання запропонованих завдань та аналогічних їм, на наш погляд, сприятиме формуванню соціокультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів у двох аспектах: як здатності ідентифікувати культурну приналежність, що передбачає знання цінностей, норм, стандартів поведінки іншої соціокультурної спільноти; як здатності досягати успіху, контактуючи із представниками іншої культурної спільноти, навіть при поверхневому знанні основних елементів культури своїх партнерів, але при достатньому рівні розвиненості толерантності та емпатійності окремої особистості. Таким чином, означене вище дозволяє зробити такі висновки. По-перше, відповідно до декларованого гуманістичного характеру сучасної освіти, пріоритетом людського життя і здоров'я, вільного розвитку особистості повинні стати системоутворюючі принципи вищої соціальної освіти – соціокультурна детермінація професійної підготовки та майбутньої професійної діяльності фахівця соціальної сфери. По-друге, формування соціокультурної компетентності у майбутніх соціальних педагогів уже у вузі дозволить забезпечити достатньо високий рівень їх загальної професійної компетентності, подальшу готовність до взаємодії з клієнтами. Все вище викладене ми вважаємо достатньою підставою, щоб стверджувати: доцільно розглядати у перспективі необхідність обгрунтування цілісної стратегії становлення соціокультурної компетентності при підготовці студентів – майбутніх соціальних педагогів. Список використаних джерел: 1. Болотов В. А. Компетентностная модель : от идеи к образовательной программе / В. А. Болотов, В. В. Сериков // Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 8–14. 2. Гершунский Б. С. Философско-методологические основания стратегии развития образования в России / Б. С. Гершунский. – М., 1993. 3. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования [Электронный ресурс] / И. А. Зимняя // Интернет-журнал «Эйдос». – 2006. – 5 мая. — Режим доступа: http://www.eidos.ru/journal/2006/0505.htm 4. Изаренков Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции на продвинутом этапе обучения студентов-нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. – 1990. – № 4. 5. Кузьмина Н. В. Aкмеологическая теория повышения качества подготовки специалистов образования / Н. В. Кузьмина. – I., 2001. 6. Культурная компетентность личности: между проблемами образования и национальной политики [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.erudition.ru 7. Леонтович О. А. Русские и американцы: парадоксы межкультурного общения : Монография / О. А. Леонтович. – Москва : Гнозис, 2005. – 352 с. 8. Мартыненко С. А. Формирование межкультурной компетентности как важнейшая задача образования в современном обществе [Электронный ресурс] / С. А. Мартыненко // Педагогическая наука и образование в России и за рубежом: региональные, глобальные и информационные аспекты. – Раздел 2. Межкультурное образование, теория языка и коммуникации в России и за рубежом. – 2004. – Вып. 1. – Режим доступа: http://rspu.edu.ru/university/publish/pednauka/2004_1/02martynenko.htm 9. Московкин Л. В. Коммуникативная компетенция : лингвометодические аспекты / Л. В. Московкин, Е. Е. Юрков // Гуманитарные исследования : Труды и материалы международной научной конференции. – Aстрахань, 2004. – С.18-24. 10. Овчарук О. В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти / О. В. Овчарук // Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи. – К. : «К.І.С.», 2004. – 112 с. 11. Петровская Л. A. Компетентность в общении / Л. A. Петровская. – М., 1989. 12. Саволайнен Г. С. Социокультурная компетентность как стратегия подготовки учителя к социокультурному взаимодействию в образовательном процессе / Г. С. Саволайнен // VII Региональная научно-методическая конференция [«Управление образовательным процессом в современном вузе»], 18 апреля 2006 года, Красноярский государственный педагогический университет. – Красноярск, 2006. – С.94-101. 13. Садохин А. П. Введение в теорию межкультурной коммуникации / А. П. Садохин. – М. : Высш. шк., 2005. – 310 с. 14. Семенів О. В. Сутність і структура міжкультурної компетенції / О. В. Семенів // Професійні компетенції та компетентності вчителя. (Матеріали регіонального науково-практичного семінару). – Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – С. 106-110. 15. Таизова О. С. Компетенции (основные смысловые напряжения) [Электронный ресурс] / Таизова Ольга Сергеевна // Программа Совета «Модернизация в городской системе образования». – Режим доступа: http://gcon.pstu.ac.ru/pedsovet/programm/-section=13_8.htm 16. Терещук Г. В. Компетентнісний підхід як фактор зближення освітніх систем / Г. В. Терещук // Професійні компетенції та компетентності вчителя. (Матеріали регіонального науково-практичного семінару). – Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. – С. 7-10. 17. Щукин А. Н. Компетенция или компетентность. Взгляд методиста на актуальную проблему лингводидактики / А. Н. Щукин // Русский язык за рубежом. – 2008. – № 5. – С. 14-20. Формирование социокультурной компетентности студентов во время изучения дисциплин психологического цикла Автор анализирует суть понятий «компетентность», «компетенция», «профессиональная социально-педагогическая компетентность», указывается их связь с социокультурной компетентностью, раскрывает ее суть, структуру, составляющие, определяет направления и пути ее формирования у будущих социальных педагогов во время изучения дисциплин психологического цикла. Ключевые слова: компетенция, компетентность, профессиональная социально-педагогическая компетентность, социокультурная компетентность, социальный педагог. Forming of social-cultural competence of students during study of disciplines of psychological cycle An author analyses essence of notions «competence», «jurisdiction», «professional social-pedagogical competence», their communication with a social-cultural competence is indicated, exposes its essence the structure, constituents, determines directions and ways of its forming at future social teachers during the study of disciplines of psychological cycle. Keywords: jurisdiction, competence, professional social-pedagogical competence, social-cultural competence, social teacher.