Вольнова Л. М. Чинники успішної психологічної адаптації першокурсників: робота з батьками / Л.М. Вольнова // Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Випуск 13. – К : КиМУ, 2009. – С.58-71. – (Серія: Психологічні науки). УДК 378.14 ЧИННИКИ УСПІШНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКУРСНИКІВ: РОБОТА З БАТЬКАМИ Вольнова Л.М. Автор статті намагається по-новому подивитися на проблему адаптації першокурсників, ним описані психологічні основні проблеми та труднощі першокурсників при адаптації, основні аспекти студентської адаптації та її види (дидактична, соціальна, професійна). Розроблені рекомендації батькам щодо їх підтримки. Ключові слова: адаптація, чинники адаптації, підсистеми адаптації студента-першокурсника., робота з батьками першокурсників. В даний час проблема адаптації студентів на початковому етапі професійної підготовки займає досить значуще місць в педагогічній науці та практиці. Це обумовлено тим, що система освіти вищої школи виявилася не повністю готовою до трансформацій суспільно-політичного життя, коли тільки знання в традиційному розумінні не можуть виступати як засіб успішної адаптації вчорашніх школярів. Зокрема, В.В. Ємельянов вказує, що «при вдосконаленні програм адаптації до учбової діяльності психологічні компоненти грають найістотнішу роль» [5, с.79]. Саме тому психологічні механізми адаптаційного процесу заслуговують більш докладного розгляду. Як показує аналіз спеціальної літератури, проблема адаптації не нова в науці. Вироблення основоположних принципів соціальної адаптації молоді та соціальних перспектив її функціонування є важливим завданням соціальної психології. Філософське осмислення та інтерпретацію поняття «соціальна адаптація» представлено в наукових працях Н. Батуріна, М. Беребіна, В. Верещагіна, Л. Шпак та ін. Соціально-психологічні аспекти адаптації були предметом дослідження таких вчених, як Г. Балл, А. Бодальов, Я. Коломенський, О. Леонтьєв, А. Петровський та ін. Питання професійній адаптації молоді отримала висвітлення в працях Д. Андрєєвої, Л. Буєвої, І. Мілославової, В. Хорошко, Є. Хорохової та ін. В даний час вченими (В. Бочарова, Б. Вульфов, Л. Гордон, В. Лісовський, М. Ромм, Г. Філонов, Т. Яркіна та ін.) досліджується суть соціально-адаптаційного процесу та вивчаються механізми управління процесом адаптації. В Україні окремі аспекти цієї проблеми досліджувалися в рамках психофізіології, загальної психології, соціальної психології, педагогіки (І. Бондаренко, О. Борисенко, О. Васильченко, П. Зільберман, О. Каганов, О. Кокун, С. Кулик, В. Невмержицький, В. Розов, А. Скрипко, В. Струкуленко та ін.). В той же час недостатньо дослідженими залишаються питання, присвячені обгрунтуванню комплексного психологічного супроводу першокурсників у процесі їх адаптації. Так, поряд з тим, що вища школа має специфічні засоби і ресурси впливу на особистість, які досить детально описані в науковій літературі, питання психологічної взаємодії окремих соціальних інститутів, що забезпечують успішність психологічної адаптації першокурсника, є нерозкритими. Зокрема, практично відсутні дані про вплив сім’ї, батьків на ефективну психологічну адаптацію студентів-першокурсників. У зв’язку з цим, враховуючи актуальність означеної проблеми, метою нашого дослідження стало теоретичне обгрунтування психологічних особливостей першокурсників як вікової категорії та розробка рекомендацій щодо психологічної просвіти батьків з питань допомоги першокурсникам в адаптації. В процесі свого дослідження ми передбачали вирішення таких завдань: вивчення соціально-психологічної літератури з означеного питання; формулювання власних узагальнень та рекомендацій щодо покращення адаптації першокурсників. Зазначимо, що недостатнє психологічне обгрунтування питання залучення батьків до підтримки першокурсників, на нашу думку, обумовлено певною мірою стереотипними уявленнями про вступ до вузу. Зокрема, набуття статусу студента як батьками, так і самими абітурієнтами, так і, в багатьох випадках, викладачами сприймається як крок у повноцінне!, самостійне! доросле! життя. Про це колишнім школярам наголошують на випускному вечорі, про це вони чують при підготовці до вступу у вуз від знайомих, друзів, родичів, це їм повідомляють не завжди коректні викладачі: «Все, ви вже не маленькі! Ніхто з вами, так як у школі, няньчитися не буде!». Водночас, Н.В. Москаленко та С.Є. Шаброва, розглядаючи питання психологічного супроводу адаптації першокурсників, вказують, що «унікальність даного вікового періоду полягає в перехідності між дитинством і дорослістю» [12]. У зв’язку з цим у психологічному плані даний етап в житті та становленні юнаків та дівчат, колишніх школярів, є критичним. Саме входження в нову соціальну ситуацію розвитку приводить до трансформації колишніх форм взаємодії з навколишнім світом, що робить необхідним появу нової структури особистості. В таких умовах підтримка значимих людей є найбільш важливою. Водночас, незважаючи на те, що ровесники залишаються референтною групою в юнацькому віці, при вступі до вузу багато старшокласників залишаються без їх підтримки, втрачають контакти один з одним. Тобто питання оптимізації процесу входження хлопців і дівчат у вузівське життя вимагає від практичної психології постановки та розв’язання задач, пов’язаних із залученням інших соціальних інститутів до підтримки першокурсника. І таким інститутом, на нашу думку, виступає батьківська сім’я першокурсника. Правомірність нашого твердження обгрунтовується психологічними особливостями старшого юнацького віку, які ми розкриємо нижче. Висвітлюючи психологічні особливості першокурсників як представників юнацької вікової групи, ми спробували співвіднести їх з відповідними труднощами адаптації. Для цього нами було використано концепцію системного розгляду процесу адаптації В.А. Семиченко, в основу якої покладено ідею про те, що адаптація – це складне явище, яке має певну структуру, тобто складається з певних підсистем [11]. Виділяючи вікові особливості першокурсників, ми, перш за все, спиралися на відповідну характеристику юнацького віку, подану Р. Нємовим [7, с.199-200]. Так, вчений зазначає, що інтелектуальна зрілість, у тому числі етично-світоглядна готовність старших юнаків ставити та реалізовувати особистісні життєві цілі в цьому віці очевидна. З іншого боку, дослідник наголошує, що проявляється вона лише в загальному вигляді, оскільки певна частина сучасних хлопців і дівчат мають порівняно невисокий рівень інтелектуального розвитку. Тут йдеться про можливості, котрі є у всіх старшокласників і багатьма з них практично реалізуються. Р. Нємов також вказує і на значні індивідуальні відмінності, що існують між старшокласниками в плані пізнавального розвитку. Особливу тенденцію до збільшення таких відмінностей можна спостерігати в даний час. Це пов’язано певною мірою з постійною диференціацією навчальних програм, навчальних закладів, відносною свободою вибору в них навчальних предметів. Означене, безумовно, відображається і на стартових можливостях старшокласників при вступі до вузу, і на можливостях адаптації до його умов у випадку, коли випускник стає абітурієнтом. Так, відповіді студентів-першокурсників підтвердили висновок численних опитувань у студентському середовищі, проведених останніми роками: краще всього до вступу до вузу (і, отже, до адаптації до студентського життя) готують школи «нового типу» (гімназії, ліцеї, спеціалізовані класи) [1]. Означені труднощі вікового розвитку, на нашу думку, можна співвіднести з енергетичною підсистемою адаптації. Саме вона відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат. А тому слід враховувати неоднорідні «енергетичні ресурси» першокурсників та, у зв’язку з цим, необхідність надання їм інформаційної підтримки щодо адекватного розподілу, використання своїх «ресурсів». На деяких вікових суперечностях особистісного розвитку старших юнаків наголошують і такі дослідники, як О. Алексеєва [2], Д. Андреєва [3], Ю. Бохонкова [4], Н.І. Петрова [9]. Вони вказують, що на період вступу до вузу припадає особливо активний розвиток таких якостей особистості юнака, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою; підвищується інтерес до моральних проблем: мети, способу життя, любові, вірності тощо. Однак, з іншого боку, вони відзначають, що здатність 17-19-річної людини до свідомої регуляції своєї поведінки розвинена ще не повністю. У зв’язку з цим у першокурсника виникають труднощі в так званій діяльнісній підсистемі адаптації, що відображає здатність людини виконувати дії, котрі складають зміст відповідної діяльності. В цьому плані колишньому випускнику необхідно, по-перше, засвоїти нові дії, пов’язані, з навчальною працею. По-друге, він повинен подолати вже напрацьовані навички, котрі отримані ще в школі, однак у нових умовах є недоцільними. І, по-третє, що найбільш важливо для першокурсників, правильно навчитися розраховувати часові витрати на виконання цих дій. Показником того, що абітурієнт готовий до адаптації, можуть бути наявність уникнення труднощів та помилок у виконанні основних видів діяльності, доцільний розподіл навантаження протягом доби, тижня. На адаптацію випускників юнацького віку впливають також особливості їх соціального розвитку. Зокрема, Р. Немов зазначає, що в цьому віці уже виражена статево-рольова диференціація, тобто розвинуті форми чоловічої і жіночої поведінки у хлопців і дівчат. Вони знають, як поводитися в тих або інших ситуаціях, їх рольова поведінка є достатньо гнучкою. Разом з цим, на думку дослідника, у сучасної молоді часто спостерігається своєрідна інфантильно-рольова ригідність, негнучкість поведінки в ситуаціях спілкування з різними людьми та з різних приводів. Це також викликає певні труднощі при налагоджені нових контактів у вузі як з викладачами, однокурсниками, так і з іншими людьми, з якими першокурсник спілкується. Вказані труднощі, на нашу думку, найбільш тісно пов’язані з соціальною та середовищною підсистемами адаптації. Зокрема, за характеристикою В.А. Семиченко, підсистема середовища відображає відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують [11, с.175]. Як свідчить практика, при вступі до вузу зміна умов середовища в абітурієнта може бути повною або частковою. Наприклад, у студента, який із сільської місцевості приїхав навчатись у велике місто, проживає в гуртожитку або на квартирі, зміни глобальні. Вони стосуються майже всіх аспектів його зовнішнього середовища: життя в цілому, навчання, проживання. При цьому тут досить важливою виступає така якість як гнучкість: гнучкість при звиканні до умов навчання, проживання, нових людей тощо. В той же час у студентів, які проживають у цьому ж місті, є зміни лише щодо умов навчання. Звичайно, середовищна підсистема адаптації повинна бути свідомо регульована, адже іногородні студенти, проходячи через процес психологічної та побутової адаптації в місті та студентському гуртожитку, набувають цінний адаптивний і комунікативний досвід, який може стати значущим «капіталом» після закінчення навчання у вузі. Водночас, відсутність навичок такої регуляції може привести до вибору як конструктивної, так і деструктивної стратегій адаптації [5]. Зокрема, студенти, що вибирають та дотримуються стратегії закритості щодо міста та городян, створюють у новому соціальному просторі власну мережу соціальних зв'язків. У цю мережу включені в основному теж іногородні студенти (земляки, сусіди по гуртожитку). Студентське «приїждже» середовище при цьому усвідомлюється як «Ми», а «Вони» – міські, у тому числі й однокурсники, – йому протиставляються. З іншого боку, студенти, що вибирають та дотримуються відкритої стратегії адаптації, не будують суб'єктивних бар'єрів між собою та міськими жителями та студентами. Тобто ця стратегія виступає більш конструктивною, оскільки створює необхідні умови для набуття вказаного вище досвіду. Враховуючи означене, для успішної адаптації (відкрита стратегія) у вузі з іногородніми студентами необхідно проводити адаптаційну роботу з метою створення відповідних психолого-педагогічних установок. У цьому питанні не останню роль відіграють і батьки першокурсників, які часто неусвідомлено формують у своїх дітей стереотипи не зразок: «вони (міські жителі) занадто розбещені, а тому нічого доброго тебе не навчать», «головне для тебе – це навчання, а інші, як собі хочуть, так і поводяться» тощо. Щодо соціальної підсистеми адаптації, котра відображає входження людини в нове соціальне середовище, то вона, з одного боку, характеризується ступенем прийняття колишнім випускником норм та правил життя в новій студентській спільноті, а з іншого – ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням. В цьому випадку інфантильно-рольова ригідність юнаків може викликати значні труднощі, як при усвідомленні своєї нової ролі, прийнятті вимог студентського середовища, так і при реалізації рольової поведінки. Тобто, по суті, соціальна підсистема включає два важливі аспекти адаптації студента-першокурсника [12]. Перший з них — адаптація до навчальної діяльності. Тут виділяють різні моменти, що можуть ускладнювати адаптацію в цьому плані. Зокрема, Л.А. Пономарьова [10, с.21-22] вказує, що однією з причин пониженої адаптації й успішності можна рахувати відсутність продуктивного стилю мислення у студентів, опори на репродуктивне мислення. І.В. Ліщук [6] та В.В. Ємельянов [5] вважають, що інтенсивне зростання об'єму знань протиставляється обмеженості фізіологічних можливостей сприйняття потоку інформації студентами, чого не враховує сучасна система навчання, звалюючи на студента величезний потік інформації. Тому в цьому питанні першокурсникам теж потрібна підтримка, адже успішна навчальна адаптація виступає як необхідна умова продуктивної соціальної активності, подальшого професійного самовизначення студента, його розвитку. Другий аспект — це адаптація до нового соціального середовища — учбової групи. В цьому плані важливе уміння швидко знаходити своє місце в спільній діяльності, свою роль в новому колективі, виробити зразки мислення та поведінки, що відображають систему цінностей і норм нового колективу, розвивати уміння та навички міжособового спілкування в цьому колективі [12]. Тому на практиці труднощі соціальної підсистеми адаптації часто виявляються як у нерозумінні рамок взаємодії у системі «студент-викладач», завищеній самооцінці, прояві неввічливості, грубості, так і в системі «студент-студент» при розподілі обов’язків та відповідальності, організації навчальної та дозвіллєвої діяльності [13]. Колишній старшокласник, який не готовий до змін, до вступу в «доросле життя», може відчувати себе відкинутим, знехтуваним, приниженим, навіть якщо у нього є певні потенційні здібності; він чекає, що його «хтось» організує (батьки, педагоги), «хтось» вимагатиме, «хтось» контролюватиме, забуваючи про те, що тим «хтось» повинен вже стати він сам. Характеризуючи вікові особливості юнаків-першокурсників слід також врахувати, що більшість з них до закінчення школи самовизначається в майбутній професії. У них складаються певні професійні переваги, котрі, проте, не завжди є достатньо продуманими й остаточними. Індивідуальні відмінності тут бувають ще більшими, ніж в етичному виборі. Так, в деяких школярів вибір професії часто не є завершеним навіть тоді, коли вони її фактично набувають. Крім того, досить часто професійне самовизначення старшокласника не узгоджується з вибором вузу, особливо, якщо на це має вплив батьків, як моральний, так і матеріальний. Звичайно, такому першокурснику досить важко адаптуватися, оскільки низька навчальна мотивація, відсутній необхідний пізнавальний інтерес, немає переконаності, що професія, котра здобувається, насправді цікава та корисна. В цьому плані, вважаємо, найбільші дисфункції проявляються в особистісній підсистемі адаптації. Адже саме вона відображає той загальний результат адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуації свого життя. Таким чином, враховуючи вище висвітлені психологічні особливості особистості першокурсників та встановивши типові труднощі, що вони можуть викликати в адаптаційний період, вважаємо за необхідне розкрити основні напрями просвітницької роботи. Як свідчить наш досвід, вона може проводитися кураторами групи чи курсу на установчих зборах, які організовуються в більшості вузів, як правило, на початку навчального року. Слід також наголосити, що така просвітницька робота стане більш ефективною, якщо буде організована до початку навчання, а не в середині другого семестру, коли, в більшості випадків, плануються збори батьків першокурсників. Це дозволить заздалегідь попередити труднощі, а не потім рятувати ситуацію. Наш практичний досвід підтверджує, що, проводячи таку роботу, доцільно відштовхуватися від традиційних трьох форм адаптації [8] та в їх рамках розробляти рекомендації. Зупинимося, насамперед, на професійній адаптації як пристосуванні до структури вищої школи, загального змісту й окремих компонентів учбового процесу у вузі, особливостей вибраної професії. Як вказують самі студенти з цього приводу, їм важко звикнути до навчання за змінами та позмінного розкладу занять, який має місце у багатьох вузах. Справді, особливістю такого навчання у вузі є те, що: по-перше, студенту слід самостійно організувати правильний режим дня, котрий не будуть перевіряти батьки чи викладачі. В цьому випадку студент повинен навчитися так розподілити свій час, щоб він відпочити, вивчити вдома чи у гуртожитку, те, що записано, визначити час на дорогу до навчального закладу, на відвідування бібліотеки чи комп’ютерного залу тощо. Зупинюся на останньому. Контактуючи навіть з третім курсом можна зіткнутися з проблемою, що студенти не вміють організовувати свою навчальну працю, не знають, де і які книги можна. Тобто вони продовжують залишатися «безпомічними дітьми», забуваючи, що це вуз, а не школа. При чому займають позицію не «допоможіть чи порадьте нам», а «ви повинні нам все дати, а тоді ми вивчимо – може, бо ж у нас часу немає: ми далеко доїжджаємо». Враховуючи це, батькам надзвичайно важливо наголосити на необхідності допомогти першокурснику у перші дні, підкреслюємо – саме у перші! – навчитися правильно розподіляти час і шукати все необхідне в оточуючому середовищі. Далі така допомога може обмежуватися лише окремими порадами, щоб першокурсник все таки ставав тим самостійним повноцінним дорослим, яким ми його вже вважаємо. Наступний момент у професійній адаптації – це практичне включення у підготовку до майбутньої професії. Більшість вузів у цьому плані пропонує студентам достатньо можливостей: це і відвідування спеціалізованих закладів, волонтерська допомога, організація тренінгів, ділових ігор тощо. Професійній адаптації сприяє включення студентів і до різноманітних громадських заходів: підготовки стінгазет, проведення свят, участь у КВК. Водночас, значна частина першокурсників відразу з незаперечною категоричністю стверджують: «Я не вмію». Однак, студент мистецьких спеціальностей ніколи не навчиться малювати, а майбутній фахівець професій типу «людини-людина» ніколи не зможе налагоджувати контакти з клієнтами, якщо не спробує цього зробити. Саме тому важливо наголосити батькам, що вони заохочувати соціальну та громадську активність першокурсників, а не орієнтували лише на отримання диплому престижного вузу (як не прикро, але поки що таке має місце у системі вищої освіти). Доцільно також пояснити, що така зайнятість не лише не заважає навчальній діяльності студента, а й часто створює йому перспективу майбутнього працевлаштування. Актуальним виступає також тут і питання працевлаштування, оскільки багато хто зі студентів, вже починаючи з другого курсу, активно включається в трудову діяльність. Звичайно, це, певною мірою, добре. Однак, при вирішенні цього питання батькам не варто стояти осторонь. Насамперед, доцільно з’ясувати з таким студентом, як він справлятиметься з навчанням, чи зможе він самостійно наздоганяти матеріал, врешті-решт: що для нього важливіше – хороша освіта, чи заробіток і лиш отриманий диплом. В деяких випадках необхідно уточнити таку ситуацію і при бесіді з куратором чи відповідальними за навчальні питання на факультеті чи в інституті. Це пов’язано з тим, що у працюючих студентів, які заздалегідь не проаналізували всіх моментів, виникає ряд проблем. Більшість з них пов’язано з тим, що, почавши самостійну трудову діяльність, студент не встигає. А це спирається на вказане нами вище вміння розподіляти свій час. Щодо дидактичної, або, інакше кажучи, навчальної адаптація, то вона забезпечує поступове включення в сферу вузівської системи навчання, вироблення навиків самостійності в учбовій і науковій роботі. Розкриваючи труднощі, що виникають у цій сфері, слід пояснити батькам основні положення сучасної кредитно-модульної системи та специфіки навчання за нею. Важливо наголосити, що відмінністю такої системи навчання від шкільної є те, що студент, для того, щоб отримати максимальну кількість балів, повинен працювати постійно, на кожній парі. При цьому слід застерегти від нав’язування помилкової думки про «вискочку» та «вчитель сам знає кого питати». В умовах постійної конкуренції такий «сором’язливий» студент, навіть маючи хороші здібності і будучи готовим до заняття, ризикує бути неуспішним. Труднощі соціально-психологічної адаптації, як правило, виражаються при налагодженні відносин з товаришами у групі та у мірі задоволеності цими відносинами. В цьому питанні важливо ознайомити батьків з двома можливими стратегіями адаптації, які ми розкрили вище, – відкритою та закритою. При цьому слід наголосити на перевагах відкритої стратегії та недоліках установки «все чуже, всі чужі і всі вони мене ображають». В цьому плані можливі такі варіанти скарг першокурсників: Ш «Мене всі недооцінюють». Слід налаштувати першокурсника, що його ніхто ще не знає. А для того, щоб знову завоювати таку повагу як, наприклад, у школі, треба її заслужити справами. Ш «Одногрупники не дають мені відповідати на заняттях». Це суто суб’єктивна позиція, самовиправдовування, адже на заняттях питає викладач. Ш «Викладач мене недооцінює або не питає те, що я підготував». Як ми вже зазначали вище, студент зобов’язаний готуватися на заняття повністю. Ш «У гуртожитку мене принижують». Тут, як студентам, так і батькам слід пам’ятати, що є певні правила співжиття, але не всі їх виконують. Тому, замість того, щоб разом з товаришами по кімнаті бойкотував правила, краще шукати того, хто сприятиме їх дотриманню: старосту, куратора, коменданта, чергового по гуртожитку тощо. Ш «У Києві так важко жити, далеко добиратися». Останній варіант, звичайно, притаманний київським студентам. Але в цьому питанні слід пояснити, насамперед, батькам, що, схвалюючи вибір випускником саме київського вузу, вони схвалили і всі ті труднощі, що пов’язані з великим містом – проїзд, поселення та інші. Тому шукати треба ресурси у собі, а не звинувачувати систему освіти. При цьому доцільно також враховувати, чи готовий студент до самостійного проживання у типово шумному гуртожитку, чи йому потрібні спокійніші житлові умови, чи вміє він налагодити контакти з сусідами по кімнаті, чи батьки виховали в ньому одноосібника. Підсумовуючи вище означене, можна зробити такі висновки. Студентське життя починається з першого курсу, а тому успішна, ефективна, оптимальна адаптація першокурсників до життя та навчання у вузі – умова подальшого розвитку кожного студента як людини, громадянина, майбутнього фахівця. Цим визначається і дослідницький, і практичний інтерес до вивчення різноманітних і суперечливих проблем адаптації першокурсників. Крім того, не дарма, лише дві категорії учнів називаються «першо-» – першокласників та першокурсників. Вуз для багатьох абітурієнтів справді як перший клас, тому не перших етапах слід особливо підтримати першокурсника. І останнє, при роботі з батьками слід закликати їх обов’язково цікавитися життям своїх «дорослих» дітей. Так, на думку, багатьох з них, вони вже дорослі та самостійні, дехто може навіть зазначити, що у вісімнадцять він уже і працював, і сім’ю підтримував. Але слід пам’ятати, що у кожного «свої» вісімнадцять. Тому, намагаючись сьогоднішніх дітей якнайдовше «пригріти», «вберегти від великого життя», додати все те, що самі не доотримали в дитинстві, батьки не усвідомлюють, що вони не завжди давали головне – відчуття відповідальності. А тому такі першокурсники найбільше потребують підтримки. Враховуючи означене, перспективним бачимо визначення та науково-психологічне обгрунтування більш тісних форм співпраці вузів з батьківськими сім’ями студентів. Література: 1. Адаптация первокурсников: проблемы и тенденции. [Электронный ресурс] / Л.Н. Боронина, Ю.Р. Вишневский, Я.В. Дидковская, С.И. Минеева. // Университетское управление. – 2001. – № 4(19). – С. 65-69. – Режим доступа: http://www.ecsocman.edu.ru/univman/msg/145313.html 2. Алексеева О.Ф. Индивидуально-психологический фактор адаптации субъекта учебной деятельности. Дисс. ... канд. психол. наук. / О.Ф. Алексеева. – М.: РГПУ, 1994. – 139 с. 3. Андреева Д.А. Проблемы адаптации студентов. / Д.А. Андреева. // Молодежь и образование. – М.: Высшая школа, 1972. – С. 194-203. 4. Бохонкова Ю. Можливості корекції особистісних чинників соціально-психологічної адаптації. / Ю. Бохонкова. // Соціальна психологія. – 2005. – № 2 (10). – C. 45-54. 5. Емельянов В.В. Студенты об адаптации к вузовской жизни. / В.В. Емельянов. // Социол. исслед. – 2001. – № 9. – С. 77-82. 6. Лищук И.В. Проблемы совершенствования учебного процесса в высшей школе. / И.В. Лищук. // Преподаватель в условиях модернизации образования в странах Балтийского региона. – Калининград, 2004. – С. 255-257. 7. Немов Р.С. Психология образования. / Р.С. Немов. - Москва: Владос, 2003. - 606 с. 8. Новиков Ю.Е. Психолого-педагогические основы адаптации студентов первого курса. [Электронный ресурс]. / Ю.Е. Новиков, А.С. Настыч – Режим доступа: http://www.mce.biophys.msu.ru/rus/presentations/p19642/ 9. Петрова Н.И. Уровень самоактуализации студентов и их социально-психологическая адаптация / Н.И. Петрова. // Психол. журн. – 2003. – Т.24, № 3. – С. 116-120. 10. Пономарева Л.А. Адаптация студентов. / Л.А. Пономарева // Специалист. – 2001. – № 7. – С. 22-23. 11. Семиченко В.А. Психология личности. / В.А. Семиченко. – К: Изд-во Ешке О.М., 2001. – 427 с. 12. Шаброва С.Е. Психолого-педагогическое сопровождение процесса адаптации первокурсников. [Электронный ресурс] / С.Е. Шаброва, Н.В. Москаленко // Вестник интегративной психологии – 2006 г. – Вып. 4 –Режим доступа: http://drupal.psychosfera.ru/?q=node/1271 13. Шустова Н.Е. Социально-психологическая адаптация молодежи и отношение к социальным нормам. / Н.Е. Шустова, В.В. Грищенко // Психол. журн. – 2007. – № 1. – С. 46-57. Автор статьи пытается по-новому взглянуть на проблему адаптации первокурсников, им описаны психологические проблемы первокурсников при адаптации, основные аспекты студенческой адаптации и ее виды (дидактическая, социальная, профессиональной). Разработаны рекомендации родителям для их поддержки. Ключевые слова: адаптация, факторы адаптации, подсистемы адаптации студента-первокурсника, работа с родителями первокурсников. The author of the article tries newly to give a glance on the problem of adaptation of freshmen, the psychological problems of freshmen during adaptation are described them, basic aspects of student adaptation and its kinds (didactic, social, professional). Recommendations to the parents for their support are developed. Keywords: adaptation, factors of adaptation, subsystems of adaptation of student-freshman, work with the parents of freshmen