Вольнова Л. М. Проблеми формування психологічної культури фахівців соціальної сфери / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : [зб. наук. праць]. – Випуск 7. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – С. 48-55. – (Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління). Вольнова Леся Миколаївна, м. Київ Національний педагогічний університет імені Н.П. Драгоманова УДК 316.7 : 37.013.43 : 159 ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ Рассмотрены подходы к понятию „психологическая культура”, раскрыты компоненты психологической культуры специалиста социальной сферы, выделены проблемы формирования психологической культуры современных специалистов. Кінець XX ст. приніс в наше життя явище, якого не існувало в ньому легально з 1936 р. Стали з'являтися практичні психологи, а пізніше і соціальні працівники, котрі пропонували суспільству абсолютно специфічні види послуг: визначення ступеня соціальної захищеності особи, сприяння дотриманню щонайперших прав людини, підвищення рівень гуманізації суспільства, психологічне забезпечення бізнес-планів, соціально-психологічна характеристика членів робочих колективів і прогноз їх сумісності і т. п.. Справді практика показує (і у нас особливо), що часто люди стикаються з проблемами, які не можуть вирішити ні вони самі, ні члени їх сімей, ні друзі, ні сусіди, ні навіть доброзичливі урядовці. Для цього і потрібні люди особливої професії – соціальні працівники. Тривалий кризовий стан, неясність перспектив розвитку, втомленість населення, стан аномії, тобто розпад існуючої системи морально-етичних цінностей і відсутність виразної нової загальноприйнятої системи, – все це призводить до того, що соціально-психологічної підтримки потребує все більше людей. Ускладнення структури цивільно-правових відносин, поява безлічі нормативних актів, ряд яких суперечить раніше існуючим або один одному, посилюють потребу в правовому консультуванні. Пошук підтримки в умовах безробіття або загрози безробіття, в сприянні зайнятості і соціальному забезпеченні підвищує роль соціальних служб, що надають допомогу в цій області. Все це дозволяє констатувати, що в Україні спеціалісти з соціальної роботи є особливо гостро запитаними. Саме вони покликані допомагати потребуючим вирішувати проблеми, що виникають в їх повсякденному житті і в першу чергу тим, хто не захищений в соціальному плані: літнім людям, інвалідам, дітям, позбавленим нормального сімейного виховання, особам з психічними розладами, алкоголікам, наркоманам, хворим на СНІД, сім'ям з «груп ризику», особам з девіантною поведінкою та ін. Однак, професійні групи осіб, що працюють з переліченими категоріями клієнтів, також потребують вироблення абсолютно нового підходу до взаємодії зі своїми підопічними. Адже для того, щоб сформувати стресостійку особу, здатну самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя, вимагається насамперед самим володіти необхідними для цього якостями і демонструвати їх в процесі професійної взаємодії. Зазначимо, що у зв’язку з цим не тільки в сучасній Україні стоїть проблема професійної культури фахівців соціальної сфери. В європейських країнах також має місце утилітарне уявлення про функції соціального працівника як фахівця, який повинен дати оцінку соціального статусу людини з метою надання ефективної допомоги [7]. Подібна думка значно звужує потенціал соціальних працівників в руслі їх компетенції, в плані осмислення власної професійної діяльності, у напрямі можливостей розвитку клієнтів. Сьогодні вимоги до високого рівня гуманітарної, і зокрема професійної, культури фахівців в освіті та системі соціального захисту стають все більш значущими. Разом з високим рівнем розумових здібностей велике значення набуває так званий «соціальний інтелект», характеристиками якого виступають: усвідомлення власного емоційного стану (що я відчуваю); управління своїм емоційним станом; внутрішня позитивна мотивація (оптимізм); здатність контролювати емоційний імпульс; відчуття іншої людини (емпатія); навики спілкування з людьми [10]. Ці характеристики входять у більш загальне поняття «культура особи», котре в широкому значенні цього слова розглядається як специфічна система суспільних і особових регулятивних норм, цінностей і значень, внутрішніх імперативів життєвих вчинків, потреб і орієнтацій особи, що знаходять свій вираз в певних способах саморегуляції, самоорганізації і саморозвитку [9]. Деякі дослідники [4; 5]вважають, що культура може бути представлена як: § культура видів людської діяльності (праці, дозвілля і т.д.); § культура сфер життєдіяльності (сім'ї, виробничого колективу, міста, села і т.д.); § культура соціальних об’єднань (робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, міської і сільської інтелігенції і т.д.). В рамках першого підходу й виділяється професійна культура, котра розуміється як проекція загальної культури, що виявляється в системі професійних якостей і особливостях виконуваної діяльності [3]. При цьому самі компоненти професійної культури, виділені різними дослідниками, визначаються специфікою професійно-трудової діяльності, в рамках якої вони формуються і удосконалюються. Так, розглядаючи професійну культуру в рамках соціально-педагогічної діяльності варто зазначити, що вона є складовою більш широкого поняття — «імідж особи». Імідж розуміється як соціально-бажаний образ [14], тобто людина повинна володіти високими професійними якостями і приємними особистими властивостями. Професійний імідж соціального працівника — це збірний, узагальнений образ, що розкриває найбільш характерні для нього риси. Його складовими можна вважати: § професійну компетентність; § психологічну культуру (комунікабельність, доброзичливість, розвинутість вербальної сфери, ненав'язлива енергійність, уміння впливати на різні психотипи людей, тримати дистанцію, нормативність мови, уміння викликати інтерес, подобатися, соціально-психологічні характеристики професіонала тощо); § соціально-демографічні і фізичні дані (вік, стать, рівень освіти, наявність / відсутність фізичних дефектів); § візуальний імідж (стиль в одязі, в аксесуарах, акуратна зачіска, обмеження у використовуванні прикрас і косметики) [14]. Особливої уваги заслуговує дослідження психологічної культури, необхідність якої обумовлена реальними потребами в оновленні не стільки змісту, скільки форм і методів соціальної роботи. Феномен психологічної культури останніми роками інтенсивно вивчається і в системі психолого-педагогічних наук (С.І. Архангельський, Є.В. Бондаревська, М.В. Євдокимова, І.Ф. Ісаєв, Н.В. Кузьміна, Є.А. Леванова, Л.А. Машина, А.І. Міщенко, В.В. Серіков, Е.Г. Силяєва, В.А. Сластьонін, Н.Л. Шеховська, С.Н. Щербакова і ін.). Однак Л. C. Колмогорова, аналізуючи різні підходи до розуміння психологічної культури, пише: «Залишається проблемою визначення поняття «психологічна культура» особи, виділення її параметрів, рівнів» [8, 85]. Вона відзначає, що термін «психологічна культура» не потрапив ні в один з вітчизняних психологічних словників. В довідковій літературі представлені визначення окремих її складових (комунікативної культури, культури поведінки, культури мислення). В що ж полягає психологічна культура? Чим вона відрізняється від культури взагалі? Зустрічаються визначення професійної психологічної культури. В роботі А. Б. Орлова дається визначення професійної психологічної культури педагога: «Справжня психологічна культура … припускає культуру … переконань, переживань, уявлень і впливів, що виявляється у відношенні і до самого себе (перш за все!)… Така культура є результатом поступового подолання і зживання невротичних (тобто неавтентичних, ілюзорних) компонентів власного внутрішнього світу в різного роду психотерапевтичних по своїй суті практиках» [12, 146]. Таким чином, психологічна культура в такому розумінні постає в сукупності таких компонентів: переконання, переживання, уявлення про самого себе (рефлексія), педагогічні впливи. Якщо розглядати психологічну культуру з позицій філософії культурології [4], то слід виділити такі її компоненти, як: норми, знання, значення, цінності, символи. Культурні норми людини пов'язані з нормативністю соціальної поведінки, її рольовими функціями, соціальними очікуваннями і т.д. В той же час із засвоєнням норм пов'язана така спадщина психологічної культури як забобони, стереотипи психології людей, що виявляються в свідомості, підсвідомості, поведінці. Психологічні знання як результат процесу пізнання людьми самих себе, інших і як результат розвитку психологічної науки, виражені в уявленнях, поняттях, теоріях, можуть бути як науковими, так і житейськими, буденними, як практичними, так і теоретичними. Значення – культурний засіб з'єднання зі світом за допомогою знаків. Значення виражаються в психологічних образах, умовних знаках, жестах і словах, одязі і т.д. Символи у сфері психології можуть бути об'єктом розгляду з погляду різних форм прояву в психічній діяльності (казки, сновидіння, метафори і т.д.), їх трактування, додання ним особового значення і впливу на соціальну діяльність людини. Цінності є одним з найскладніших компонентів психологічної культури як в плані визначення, так і в плані їх привласнення дитиною. Цінності співвідносяться не з істиною, а з уявленням про ідеал, соціально бажаний, нормативний. Що ж до складових психологічної культури особи, то найбільш поширеною є класифікація [3; 8; 13], що включає такі компоненти: 1. Психологічна грамотність. 2. Психологічна компетентність. 3. Ціннісно-смисловий компонент. 4. Рефлексія. 5. Культуротворчість. Вони можуть бути предметом розгляду, діагностики, а також параметрами, що визначають мету і задачі психологічної освіти. Розглянемо їх детальніше. Психологічна грамотність є «азами» психологічної культури, з яких починається її засвоєння з урахуванням віку, індивідуальних, національних і інших особливостей. Психологічна грамотність означає оволодіння психологічними знаннями (фактами, уявленнями, поняттями, законами і т.д.), уміннями, символами, правилами і нормативами у сфері соціально-педагогічного спілкування, соціальної поведінки, соціально-психологічної діяльності і т.д. Психологічна грамотність може виявлятися в кругозорі, ерудиції, обізнаності з приводу різноманітних явищ психіки клієнтів як з погляду наукового знання, так і з погляду житейського досвіду, взятого з традицій, звичаїв, безпосереднього спілкування людини з іншими людьми, почерпнутого із засобів масової інформації і т.д. Психологічна грамотність припускає оволодіння системою знаків і їх значень, способами соціально-психологічної діяльності, зокрема, способами соціально-психологічного пізнання. Однак для того, щоб культура стала найбільшим резервом досвіду і цінностей, соціальному працівнику мало мати професійні знання, уміння і навики, бути психологічно грамотним. Він повинен стати на шлях саморозвитку, самовиховання, що, є основною детермінантою психологічної культури, оскільки в процесі самотворчості відбувається злиття суб'єкта з культурою, вбирання її, виділення себе в ній, включення в культуротворчість. Водночас наше уявлення про психологічну грамотність в цілому узгоджується з характеристикою, даною Є. О. Климовим: мінімальний необхідний рівень розвитку психологічної культури – це психологічна грамотність [6]. Психологічна культура крім того включає як освіченість (навченість і вихованість) в області психології, так і основні параметри розвитку особи. Це відповідає початковому розумінню терміну «культура» («пайдейя»), прийнятому ще в Стародавній Греції. Причому, психологічна культура особи не може розглядатися зовні контексту тієї соціальної культури, в якій людина виросла, живе. Вона містить в собі риси як загальнолюдської, так і національної, соціально-стратової культури, «вичерпуючи» її надбання у просторі та часі. Тобто, в «живому реальному процесі професійне виступає» в єдності із загальнокультурними і соціально-етичними проявами особистості соціального працівника [2]. Дослідження показують, що така єдність є вираз гуманітарної психологічної культури, що характеризує цілісність образу фахівця. Гуманітарна психологічна культура характеризує, по-перше, внутрішнє багатство особи, рівень розвитку духовних потреб і здібностей, а по-друге, рівень інтенсивності їх прояву в творчій практичній діяльності. За найглибшою своєю суттю гуманітарна культура виражає гуманістичні ціннісні орієнтації особи. Гуманітарна культура соціального працівника можна розглядати як оптимальну сукупність загальнолюдських ідей і цінностей, професійно-гуманістичних орієнтацій і якостей особи, універсальних способів пізнання і гуманістичної технології соціально-психологічної діяльності [1]. Іншими словами, гуманітарна культура — це перш за все гармонія культури знання, культури відчуттів, спілкування і творчої дії. Саме наявність такої культури дозволяє фахівцю вивчати і діагностувати своїх клієнтів, розуміти їх, вводити в світ духовної культури, організовувати духовно насичену діяльність, формувати соціально-ціннісні орієнтації. На жаль, останнім часом спостерігається розрив тимчасового зв'язку між поколіннями в психологічній культурі, причини якого та основні лінії ще належить вивчити. Залишається також проблематичним питання: хто повинен вирішувати, що взяти в майбутнє молодому поколіннюn – те, що вважають потрібним їх вихователі, вчителі або те, що вони виберуть самі? В характеристиці психологічної компетентності, як ще однієї складової психологічної культури, ми дотримуємося визначення компетентності, даного в роботі М.О.Холодною: «Компетентність – це особливий тип організації предметно-специфічних знань, що дозволяє ухвалювати ефективні рішення у відповідній області діяльності» [14, 369]. В роботах фахівців соціальної сфери розглядаються окремі сторони компетентності: компетентність в спілкуванні (Л. А. Петровська, Ю. М. Ємельянов ), інтелектуальна компетентність (М. О. Холодна) і т.д. Основна відмінність психологічної грамотності від компетентності полягає, на наш погляд, в тому, що грамотна людина знає, розуміє (наприклад, як поводитися, як спілкуватися в тій або іншій ситуації), а компетентна – реально і ефективно може використовувати знання у вирішенні тих або інших проблем. Задача розвитку компетентності – не просто більше і краще знати людину, а включення цих знань в «соціально-психологічну практику» життя [13]. Ціннісно-смисловий компонент психологічної культури особи є сукупністю особистісно-значущих і особистісно-цінних прагнень, ідеалів, переконань, поглядів, позицій, відносин, вірувань в області соціальної психіки людини, її діяльності, взаємостосунків з оточуючими і т.д. [11]. Цінність на відміну від норми, нормативу припускає вибір і тому саме в ситуаціях вибору найбільш яскраво виявляються характеристики, що відносяться до ціннісно-смислового компоненту культури людини. Рефлексія є відстежуванням мети, процесу і результатів своєї діяльності щодо привласнення психологічної культури, а також усвідомлення тих власних внутрішніх змін, які відбуваються. Культуротворчість означає, що людина вже в дитячому віці є не тільки творінням культури, але і її творцем. Об'єктом соціально-психологічної творчості можуть виступати соціальні образи і мета, соціальні символи і поняття, соціальні вчинки і відносини, соціальні цінності і переконання. Таким чином, для надання соціальним працівником компетентної допомоги необхідно, щоб він: § був включений в культуротворчість (гуманітарна культура); § орієнтувався на гуманістичні принципи як ціннісно-смисловий компонент; § рефлексивно вивчав індивідуальні особливості клієнтів, погоджував педагогічні вимоги з його суб'єктивним досвідом; § компетентно проявляв свою психологічну грамотність; § володів комплексом професійних умінь (психологічна компетентність); § прагнув власного особового зростання, тобто володів високим рівнем психологічної культури. Тоді рівень психологічної культури можна усвідомлено підвищувати з допомогою спеціально на неї спрямованих процесів розвитку і саморозвитку. А це вимагає для своєї підтримки і підвищення практично щоденних, але помірних зусиль, розвитку позитивних особистісних установок, позитивного мислення і поведінки. Література 1. Анисимов О. С., Деркач А. А. Основы общей и управленческой акмеологии. – М.; Новгород, 1995. 2. Газман О. С. Воспитание: цели, средства, перспективы / Новое педагогическое мышление. – М. 1989. – С. 221-237. 3. Грейліх О. О. Педагогічний професіоналізм учителя у стосунках з колегами // Практична психологія та соціальна робота. – №2. – 1999. – С.45-46. 4. Гуревич П. С. Философия культуры. – М., 1994. 5. Давидович В. Е., Жданов Ю. А. Сущность культуры. – Ростов-на-Дону, 1997. 6. Климов Е. А. Введение в психологию труда. – М.: МГУ, 1988. 7. Колесник Н. П. Влияние психологической культуры педагога на личностный рост ребенка // http://old.prosv.ru/metod/egorova/4.html 8. Колмогорова Л. С. Становление психологической культуры школьника // Вопросы психологии. — 1999. — № 1. – С.85. 9. Кузнецова Т. Ф., Межуев В. М., Шайтанов Н. О. Культура: теории и проблемы. – М., 1995. 10. Мартыненко О. В. Психологические аспекты формирования имиджа практического психолога // http://old.prosv.ru/metod/egorova/6.html 11. Мещеряков Б. Г., Мещерякова И. А. Введение в человекознание. – М., 1994. 12. Орлов А. Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики: пособие для студентов психологических ф-тов. – И., 1995. 13. Становление психологической культуры личности как ориентир современного образования // http://www.informika.ru/text/magaz/pedagog/pedagog_3/at14.html 14. Ушаков Б. Г. Имидж как социально-психологическая проблема. – Екатеринбург, 1995. 15. Холодная М. А. Психология интеллекта: парадоксы исследования. – М., 1997.