Соціальна педагогіка. 5-те вид. виправ. та доп. Підручник. / за ред. А. Й. Капської. − К. : Центр учбової літератури, 2011. – 488 с. (авт. : Вольнова Л. М. Р.7, § 1 Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків – С. 334-347). Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з іншого – самої людини зумовило зростання актуальності всіх питань, пов’язаних з вихованням. До числа найбільш актуальних, що вимагають свого вивчення, належить проблема девіантної особи як об’єкта вивчення різними науками і важковиховуваних неповнолітніх зокрема як об’єкта вивчення соціально-педагогічною наукою. Треба зазначити, що, коли ми оцінюємо соціальну поведінку підлітка, то не зводимо її лише до зовнішніх проявів, оскільки за всіх обставин так чи інакше виявляється його соціальна позиція. Тому, коли ми говоримо про готовність засвоювати та реалізовувати ним на практиці соціальні норми, то оперуємо поняттями виховуваності та важковиховуваності. Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А.К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їх соціальний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготовленість до досить швидкого формування нових для нього пізнавальних, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок. Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) достатньо високий, то говорять про вихованість – сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4]. Вихованість учнів – це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропонує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й виступає результатом низького рівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомоги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до порад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостатній розвиток свідомості, волі, почуттів. В. Г. Баженов [1] виділяє ознаки педагогічної занедбаності, що вказують на нездатність підлітка сприймати соціально-педагогічні впливи. До них належать: § порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутність необхідних позитивних чи переважання негативних орієнтацій особистості; § нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставленим цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість у їх виборі, несформованість почуття обов’язку, відповідальності; § нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рішення через невпевненість в своїх силах чи надмірну самовпевненість; § безвідповідальність, нездатність до обов’язкового виконання своїх рішень, доручень старших, колективу товаришів; § невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свій вчинок, некритичність, несформованість соціально значимих критеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання; § нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитивних результатів і способів моральної діяльності, переважання шкідливих звичок. Педагогічна занедбаність виступає своєрідною передумовою виникнення важковиховуваності. Взаємозв’язок цього поняття з вище описаними можна відобразити на такій схемі: Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій половині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» ними вважалися діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жорстокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися. Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише несприйнятливість та опірність вихованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховуваних відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостерігалися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення [8]. Дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогічну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний розвиток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціальних норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним впливам [6]. Тобто, важковиховуваність це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковиховуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати. Безумовно утруднення в оволодінні соціальним досвідом спостерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім’ї, в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в підлітковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важковиховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона виступає стосовно молоді, яка навчається, особливо підлітків. Важковиховуваність може бути викликана різними причинами, включаючи прорахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень [2; 10] широко застосовується поняття «важковиховуваність» для позначення такого ступеня відхилення від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якому мають місце порушення моральної норми та правил співжиття людей. Тобто це поняття використовується для позначення максимально наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на відміну від правопорушень чи патологій діяльності). В зарубіжній літературі часто поряд з поняттям «важковиховувані» вживають поняття «діти з проблемами» [7]. Однак виникнення у підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому не варто розглядати ці поняття як синоніми. Не можна також ототожнювати поняття «важковиховуваний» і «важконаучуваний». Важконаучуваність – це певний ступінь низької научуваності [10]. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх виступають: несформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальних мотивів; низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність навчання; шкільна тривожність. Вона може поєднуватися і з важковиховуваністю через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх. Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень зазначено, що вони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати для характеристики неповнолітнього, який особливо болісно переживає кризу перехідного віку [5]. Такі підлітки характеризуються внутрішніми конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійкістю емоційно-вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика, переважну більшість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що всі вони завжди є важковиховуваними. Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду не сприятливих обставин. Причини, що викликають важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною. Серед соціально – економічних умов, які впливають на виникнення важковиховуваності відмічають такі [8] : § загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до дегуманізації); § економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах, засобах дозвілля); § соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове залучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї); § соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації, негативний вплив ЗМІ); § організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем). Поряд із соціально-економічними та соціально-політичними на виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділитися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспільному житті, вони спрямовуються в негативне русло. Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання [4]: § батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя; § конфліктні ситуації; § утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному; § сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків; § зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорослих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовного розвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є й упущення в навчально-виховній роботі школи [3]: § недоліки в організації учнівського колективу; § вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час; § незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів; § недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недоцільний вибір засобів виховного впливу; § недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів; § незнання умов сімейного виховання, недиференційований підхід у роботі з батьками «важких» дітей; § відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками; § недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громадськості, трудових колективів; § відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; формалізм. Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладними розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР [7]. Ці соціально-економічні і соціально-політичні, психолого-педагогічні та медико-біологічні причини виникнення важковиховуваності, як правило, діють у тісному зв’язку. Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності займає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише встановити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності підлітка повинна включати в себе дані за такими параметрами: 1. Критерії опірності підлітка педагогічним впливам: § контактність з класним колективом; § стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі; § реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / нейтральна / ворожа; § піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір; На початковому рівні важковиховуваності відмічається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю. 2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду підлітка: § досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький; § характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій; § досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалізований / обмежений / слабкий; § досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка. 3. Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуваності переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе. 4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність підлітків і їх самовимогливість. 5. Рівень самоуправління поведінкою вивчається через використання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціометричні методики. При вивченні особистості важковиховуваного важливо встановити його типологію. У літературі [7] традиційно виділяють 4 типи важковиховуваності з характерними для них причинами виникнення та діагностичними ознаками: 1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат негативні емоції, порушення стосунків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція. 2. Відхилення у психічній діяльності, або опірність педагогічним впливам зумовлена граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту зумовлює труднощі в навчання, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічного характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами неповнолітнього в ході бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих. 3. Ситуативна важковиховуваність, що зумовлена невмілими виховними діями. У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліткового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе. 4. Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за гіперпротекцією , потурання, альтернуючого виховання . Соціальному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення такою дитиною своїх проблем. Такий підліток не бажає говорити на «суспільні» теми. Варто використати методи встановлення довірливих стосунків. Для організації соціально-педагогічної роботи з власне важковиховуваними їх можна розділити на такі профілактичні групи: а) «вразливі» – підлітки з високим рівнем тривожності та з різними рівнями дезадаптації, які є основними чинниками девіантної поведінки підлітків цієї групи. Вказані ознаки зазвичай поєднуються із заниженою самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, ускладнюючи характер девіантних проявів. Встановлено, що спільним для підлітків цієї групи є: надмірна особистісна тривожність; емоційна напруженість та швидка зміна настрою; ізольованість у групі однолітків; похмурість; постійне очікування негативних оцінок; емоційна вразливість, нервозність; апатія, в’ялість, безініціативність. Однак у них: непогано розвинені комунікативні здібності, девіантна поведінка прослідковується в основному в психотравмуючих ситуаціях, на що зверталась особлива увага при організації профілактичної роботи; спрямованість переважно нестійка; домінує порушення культурних норм, рідше – соціальних; характерні недоліки поведінки – початкова стадія розвитку соціальних відхилень. При роботі з даною профілактичною групою варто знати, що: якщо соціальний педагог у процесі продумано організованої діяльності прагне підкреслити в класі їх успіхи, досягнення, підтримує їх починання, акцентує увагу інших на позитивних проявах підлітків, то вони поступово закріплюються, стають нормою поведінки. В процесі такого прояву себе по-новому, на доброзичливій основі, складаються стосунки і з однокласниками, що, безперечно, впливає на емоційне самопочуття таких підлітків, знижує їх напруженість, незадоволеність собою. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «вразливих»: сформувати вміння позитивно оцінювати певну ситуацію та її перспективи; розвивати вміння долати відчуття власної неповноцінності; розвивати відчуття справедливого, доброзичливого ставлення до себе оточуючих; розвивати впевненість у собі та своїх діях; формувати навички самоконтролю; розвивати вміння знаходити і використовувати адекватні засоби і способи задоволення основних потреб. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «вразливих»: удома – створити умови для прояву здібностей та інтересів, цікавитись успіхами та доручати посильні завдання; у школі – залучати до громадської роботи на позиціях помічників; у класі – доручати виступи, організацію словесних конкурсів, створювати ситуації для прояву ініціативності, організувати шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою. Основний напрям соціально-педагогічної роботи – профілактика, провідні суб’єкти соціально-педагогічної роботи – школа, сім’я. б) «конфліктні» – важковиховувані підлітки з низьким рівнем комунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності. Ці ознаки можуть супроводжуватися високою тривожністю, імпульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадекватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Такі підлітки: мають труднощі у встановленні контактів з однолітками, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводити час наодинці; не відстоюють свою думку; важко переживають образи; хворобливо реагують на критику; часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм. Спрямованість носить переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме особистісні недоліки як наслідок типових помилок у поведінці. Досвід показує, що ключем до перевиховання цих підлітків може бути опора на такі якості, як енергійність, наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення до престижу, першості в поєднанні з напівсвідомим почуттям власної соціальної непотрібності. Чітко виражений характер суспільної значимості виконуваних такими підлітками справ, організація їх діяльності в невеликих групах (2-3 осіб), де їм час від часу доручається керівництво роботою товаришів, сприяють дієвому їх включенню у роботу колективу. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «конфліктних»: формувати навички роботи в групі, колективі; розвивати вміння активного слухання; сформувати прийоми вербального і невербального спілкування; виробляти толерантне ставлення до оточуючих; розвивати навички гідної поведінки; ознайомити з механізмами вирішення конфліктних ситуацій. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «конфліктних»: вдома – забезпечення доброзичливої установки, обмеження конфліктів при дитині; у школі – створення ситуацій вибору між особистісними і соціальними цінностями; формування стійких позитивних мотивів поведінки; у класі – залучення до аналізу вчинків різних героїв, подій, самодіагностичні та формуючі практикуми (особистісна цінність). в) «самовпевнені» – підлітки, для яких характерна неадекватна, переважно завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вони можуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись з високою імпульсивність та конфліктністю. Однак у таких підлітків проявляються різні рівні адаптованості, достатньо розвинена комунікативність та мотивація досягнень. Характерними ознаками їх поведінки є: комунікабельність, хоча й проблеми у взаєминах як з дорослими, так і однолітками; ревнивість; широке коло спілкування з метою пошуку друга; надмірна вимогливість до оточуючих поряд з безконтрольністю власних дій; схильність до образ; прагнення до лідерства; часто необдумані дії; некерованість поведінки. Для підлітків цієї профілактичної групи характерна спрямованість на себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованість різкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правових норм, зокрема, делінквентною поведінкою. Тут слід підкреслити, що для підлітків профілактичної групи «самовпевнених» особливе значення має сама зміна обстановки та стереотипних форм реагування на неї: підкреслена довіра до них, включення в організаційно-громадську роботу, обігравання їх досягнень; однак залучення їх не тільки до виконавської, а, перш за все, до організаторської діяльності, яка передбачає вироблення вміння не тільки керувати, а й підкорятися. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «самовпевнених»: сформувати почуття впевненості в собі; розвивати позитивну, соціально значущу позицію і усвідомлення свого «Я», подолання інфантилізму; сприяти становленню підлітка як суб’єкта життєдіяльності, що володіє навичками самопізнання; оволодіння вміннями використовувати свої сильні сторони для позитивної діяльності. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «самовпевнених»: удома – нейтралізація фактів негативного досвіду поведінки; у школі – створення ситуацій вибору між матеріально та духовно-корисним, підвищення рівня правової свідомості та досвіду правовідповідної діяльності; у класі – залучення до самооцінки і взаємооцінки з метою формування критеріїв позитивного і негативного, включення до роботи у підгрупах. Соціально-педагогічна робота щодо профілактики важковиховуваності підлітків може включати такі основні блоки: І. Соціально-педагогічна діагностика за такими напрямками: 1. Вивчення житлово-побутових умов учнів (класні керівники). 2. Вивчення оточення учнів за місцем проживання (класні керівники, соціальний педагог). 3. Вивчення інтересів учнів, їх зайнятості в позаурочний час (класні керівники, соціальний педагог). 4. Аналіз соціальних зв’язків учнів (класні керівники, соціальний педагог). 5. Діагностика соціально-ціннісних якостей особистості (соціальний педагог). 8. Діагностика соціально-психологічного клімату сім’ї (психолог, соціальний педагог). 9. Вивчення стану здоров’я учнів «групи ризику», схильності до шкідливих звичок (медсестра, лікар). ІІ. Підготовка соціальним педагогом творчої групи до соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними підлітками, їх сім’ями. 1. Виділення напрямів диференціювання окремих видів соціально-педагогічної профілактичної роботи між соціальним педагогом, психологом та класним керівником та визначення провідної ролі соціального педагога при організації профілактичної роботи 2. Підвищення методичної компетентності педагогічного колективу щодо соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними (заступник директора з виховної роботи, соціальний педагог). 3. Проведення систематичних соціально-педагогічних консультацій (соціальний педагог, психолог). ІII. Організація соціальним педагогом педагогічної просвіти батьків та соціально-педагогічної співпраці з громадськістю: а) участь у роботі ради профілактики у школі, надання необхідної соціально-педагогічної допомоги службі у справах сім’ї, дітей та молоді міськвиконкому, батьківському комітету, психологам; б) обмін соціально-педагогічною інформацією; в) проведення бесід виховного змісту з підлітками, які стоять на обліку в школі, чи вже скоїли злочини; г) виступи, лекції перед учнями певних класів у невеликих аудиторіях, що проводилися у формі діалогу, «запитань-відповідей»; д) організація виїзного консультпункту з постійним «Телефоном довіри», а в сільських школах «Пошти довіри». IV. Заходи щодо соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки важковиховуваних підлітків. 1. Здійснення щоденного контролю за відвідуванням учнями школи (класні керівники). 2. Пропаганда здорового способу життя (психолог, соціальний педагог). 3. Систематичне проведення засідання комісії з профілактики правопорушень (заступник директора, соціальний педагог, психолог). 4. Заслуховування звітів та аналіз профілактичної роботи класних керівників з підлітками групи ризику на засіданні методичного об’єднання (керівник методичного об’єднання, соціальний педагог). 5. Організація позакласної cоціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними: а) Робота в тренінгових профілактичних групах. б) Ініціювання та проведення класних та шкільних позаурочних заходів. в) Організація циклу психолого-педагогічних профілактичних бесід і кінолекторіїв з правових питань (заступник директора з виховної роботи, представники Відділу у справах неповнолітніх кримінальної міліції, Центру соціальних служб для молоді). г) Проведення систематичних індивідуальних та групових профілактичних бесід і консультацій з важковиховуваними та їх батьками (психолог, соціальний педагог). д) Залучення важковиховуваних до суспільно-корисної праці, громадської роботи, виконання громадських доручень (класні керівники). е) Залучення підлітків до участі в роботі гуртків (класні керівники, керівники гуртків). На завершення варто підкреслити, що проблема пошуку шляхів підвищення ефективності соціально-педагогічної профілактичної роботи набула в останній час особливу актуальність у зв’язку зі зростанням у державі злочинності, зокрема, серед неповнолітніх. У сучасних умовах повинні принципово змінитися підходи до організації профілактичної роботи, щоби від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги неповнолітньому. А така робота вимагає чіткого визначення її засад і глибоких спеціальних знань, які розкривають сутність явищ важковиховуваності та девіантної поведінки. Питання та завдання для самостійної роботи: 1. Розкрити питання «важких» дітей в історії соціально-педагогічної думки. 2. Проаналізувати взаємозв’язок педагогічної занедбаності та важковиховуваності школярів. 3. Виділити критерії класифікації типів важковиховуваності та їх ознаки. 4. Охарактеризувати основні профілактичні групи важковиховуваних. 5. Висвітлити основні напрямки профілактики важковиховуваності школярів. 7. Проаналізувати зовнішні симптоми і особистісні причини важковиховуваності певної дитини. 8. Скласти картку-схему для обстеження важковиховуваного підлітка. Література: 1. Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. / В.Г. Баженов. – К.: Рад. шк.,1986. – 130 с. – С. 18-25. 2. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведением: [учеб.-метод. пособие / Под ред. М.И. Рожкова]. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 240 с. – С.65-68. 3. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки. / З.Г. Зайцева. – К.: Рад.шк., 1991. – С. 71-72. 4. Запобігання відхиленням у поведінці школярів. – К.: Вища шк., 1993. – 143 с. – С. 9-14, 20-30, 42-44. 5. Зюбин Л.М. Растить человека: Записки психолога. / Л.М. Зюбин. – Л.: Лениздат, 1988. – 87 с. – С. 97-114. 6. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми: [Книга для учителя]. / А.И. Кочетов, Н. Н. Верцинская. – М.: Просвещение, 1986. – 160 с. – С. 6-10, 21-33. 7. Максимова Н.Ю. Основи дитячої патопсихології. [навч. посібник]. / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.М. Піскун. – К.: Перун, 1996. – 464 с. –С. 154-160. 8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: [навч.-метод. посібник]. / В.М. Оржеховська. – К.: ВУАН, 1996. – 352 с. – С. 36-40, 284, 302-303, 327. 9. Поварницына В.А. Воспитательная работа школы с трудными учащимися-подростками: [Учеб. пособ.]. / В.А. Поварницына. – Челябинск: ЧГПИ, 1984. – 88 с. 10. Степанов В.Г. Психология трудных школьников: [учеб. пособ. для студ. высш пед. учеб. заведений]. / В.Г. Степанов. - [3-е изд., перераб. и доп.] – М.: Изд.центр «Академия», 2001. – 336 с. – С. 8-11.