Вольнова Л. М. Батьківська сім'я як соціально-педагогічний чинник делінквентної поведінки неповнолітніх / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – Вип.10. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – С.207-217 – (Серія 11. «Соціальна робота. Соціальна педагогіка») Вольнова Л.М., Інститут соціальної роботи та управління НПУ імені М.П.Драгоманова УДК 316.33 - 301 БАТЬКІВСЬКА СІМ'Я ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧИННИК ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ Анотація Окреслено суть понять «делінквентна поведінка» і «неблагополучна сім'я». Визначені основні типи неблагополучних сімей, що можуть зумовлювати делінквентну поведінку неповнолітніх. Проаналізовані чинники ризику в таких сім'ях: стиль виховання, соціально-економічний статус, моральна атмосфера, насильні тенденції і тому подібне. Ключові слова: делінквентна поведінка, неблагополучна сім'я, типи неблагополучних сімей. Аннотация Очерчена суть понятий «делинквентное поведение» и «неблагополучная семья». Определены основные типы неблагополучных семей, что могут предопределять делинквентное поведение несовершеннолетних. Проанализированы факторы риска в таких семьях: стиль воспитания, социально-экономический статус, моральная атмосфера, насильственные тенденции и тому подобное. Ключевые слова: делинквентное поведение, неблагополучная семья, типы неблагополучных семей. Summary Essence of notions «delinquency conduct» that «unhappy family» is outlined. The basic types of unhappy families, which can predetermine the delinquency conduct of minor, are definite. Risk factors (style of education, socio-economic status, moral atmosphere, violent tendencies and others like that) are analyzed at such family. Keywords: delinquency conduct, unhappy family, types of unhappy families. Постановка проблеми. «Коли стикаєшся з дефектами у дитини, то слід тут зупинитись і подумати, на чому цей дефект заснований. В чому його головна причина? Чи немає якихось інших причин? Чи немає якихось значущих моментів, через які діти залишили корисну сторону життя та перейшли на безрезультатну сторону? І після того, як ми чітко встановили причини, ми переходимо до того, щоб їх усунути» [2, с.135]. Так починає А. Адлер свою статтю про дітей з відхиленнями у поведінці. Справді, багато причин, що породжують порушення норм поведінки дітьми та підлітками, вдається виявити і своєчасно усунути. Разом з тим серед факторів поведінки з відхиленнями виділяються такі, для попередження та усунення яких ще не виявлені дієві засоби. В повній мірі до цієї категорії можуть бути віднесені чинники психолого-педагогічного характеру. Недоліки сімейного виховання є чи не найскладнішим об’єктом запобіжної діяльності. Це пов’язано як із неоднорідністю явища сімейного неблагополуччя, так і з автономністю родини. Індивідуальний характер життєдіяльності останньої ускладнює не тільки виявлення сімейного неблагополуччя, але й перешкоджає сторонньому впливу на негативні явища в родинному середовищі. Так, зокрема М. Плоткін називає такі наслідки кризового стану сучасної сім'ї: 1/ розширення бездоглядності, поява безпритульності як соціального явища; 2/ ріст підліткової злочинності, залучення дітей і підлітків до дорослих злочинних угрупувань; 3/ прилучення молоді до наркотиків і токсикоманії; 4/ поширення підліткової та юнацької проституції; 5/ ріст підліткового та юнацького суїциду; 6/ падіння авторитету батьків і педагогів, загострення конфліктів у сім'ї та школі [15, с.47]. У зв’язку з вище означеним, однією із найбільш важливих і складних задач профілактики делінквентної поведінки неповнолітніх є оздоровлення умов сімейного виховання дітей і підлітків, що виховуються у сім'ях групи ризику. Аналіз останніх досліджень і публікацій з окресленого питання свідчить, що вивченню сім'ї як соціального інституту та малої групи присвячені роботи А. Антонова, М. Мацковського, В. Медкова, А. Харчева та ін. Дослідженням питання сім'ї як провідного чинника соціалізації особистості на мікрорівні займалися О. Безпалько, Т. Гурко, З. Зайцева, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, В. Кравець, В. Постовий, І. Трубавіна та ін. Власне неблагополучні сім'ї вивчали О. Антонова-Турченко, В. Балцевич, С. Бурова, А. Воднєва, В. Левкович, Г. Міньковський, В. Оржеховська, Г. Святненко, В. Шилова, Ю. Якубова та ін. Різним проблемам злочинних проявів неповнолітніх присвятили фундаментальні праці Ю. Антонян, В. Бурдін, Н. Вєтров, Т. Гончар, А. Долгова, В. Ігошев, В. Ігнатенко, Т. Кальченко, І. Карпець, Ю. Кашуба, С. Корецький, В. Кудрявцев, В. Мороз, Т. Чапурко, Д. Шестаков та ін. Кожен автор викладав своє розуміння щодо впливу сім'ї. Разом з тим, тривалий час основна увага при вивченні неблагополучних сімей приділялася сім'ям неповним та таким, де батьки зловживали алкоголем, вели аморальний спосіб життя або вживали наркотики. Останніми роками фахівці почали особливо пильно вивчати сім'ї педагогічно неспроможні та конфліктні, підкреслюючи, що всі виділені види неблагополучних сімей об'єднує те, що вони так чи інакше спричиняють делінквентну поведінку неповнолітніх. Однак, підлітки-делінквенти бувають і вихідцями із цілком благополучних, на перший погляд, сімей. А це потребує їх спеціального аналізу та вивчення. Постановка завдання. Таким чином, ми маємо проблемну ситуацію, сутність якої полягає у тому, що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та інтелектуально розвинутого, але й соціально спрямованого молодого покоління, а з іншого боку, зростає кількість сімей, які в силу своєї дисфункціональності не спроможні репродукувати його. Це зумовило обгрунтування мети нашого дослідження: встановлення чинників сімейного впливу, що зумовлюють делінквентні прояви поведінки неповнолітніх. Обгрунтування отриманих наукових результатів. Перш ніж перейти до розгляду негативного впливу сім'ї вважаємо за доцільне розглянути деякі основні поняття. Так під делінквентною (антисоціальна, або протиправна) поведінкою розуміють поведінку, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку та добробуту оточуючих людей [8, с.53]. Щодо неповнолітніх, то у віці від 13 років делінквентна поведінка проявляється переважно у формі хуліганства, крадіжок, грабежів, актів вандалізму, фізичного насильства, торгівлі наркотиками. В дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство щодо молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжки, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали. Окресливши таким чином коло вчинків, які вважаються делінквентними, ми перейдемо до розгляду саме тих сімейних чинників, що їх можуть викликати. Зазначимо, що в літературі під неблагополучною сім'єю розуміють такий соціальний осередок суспільства, в якому система взаємозв'язків і взаємодії між членами побудована на аморальній і протиправній основі [18, с.132]. Разом з тим, як ми вже вказували вище, є також і благополучні сім'ї, що знаходяться у зоні ризику. До них, як правило, відносять наступні: неповні, багатодітні, малозабезпечені та педагогічно неосвічені сім'ї, що орієнтовані на співробітництво зі школою, позитивну виховну діяльність і турботу про дітей [5, с.45]. Тобто суттєвими ознаками, які характеризують неблагополучну чи асоціальну сім'ю, на відміну від благополучної, що знаходиться у зоні ризику, є ситуація серйозної небезпеки для дитини, створення негативних моральних переживань, ризик отримати психічне захворювання чи долучитися до аморального способу життя батьків. Незаперечною істиною є те, що сім'я, будучи одним із найважливіших інститутів соціалізації підлітка, прищеплює йому основні моральні вимоги, правила поведінки, закладає основи характеру, життєві установки та вимоги. Поряд з цим, існуючі дефекти в сім'ї (такі як пияцтво, грубість, жорстокість) породжують спотворене формування особистості підлітків, підміну соціальних цінностей, пропаганду влади над іншими й уміння пристосовуватися до будь-яких умов з метою виживання. Важливою є сама обстановка, «внутрішній клімат» в сім'ї, адже сварки і конфлікти між батьками не можуть залишитися непоміченими дитиною, а пропаганда кримінальних цінностей і кримінального способу життя у так званих деліквентних сім'ях здійснює прямий негативний вплив на дитину. Розглянемо деякі типи неблагополучних сімей, виходячи із підстав, що характеризують сім'ю як деструктивний чинник: 1. Неблагополучні сім'ї групи психолого-педагогічного ризику – це сім'ї з деструктивними емоційно-конфліктними відносинами подружжя, батьків і дітей, педагогічною неспроможністю батьків і їх низьким загальноосвітнім рівнем, деформованими ціннісними орієнтаціями. Згідно з В. Поварнициною, у сім'ях цієї групи можна окреслити такі типи ставлення до виховання дітей: 1 тип. Батьки ставляться до виховання дітей відповідально, але внаслідок незнання допускають помилки, не вміють долати труднощів у період несприятливих умов у сім'ї (хвороба, від’їзд батьків і т.п.). Водночас такі батьки охоче приймають допомогу зі сторони педагогів, часто самі звертаються за порадами. 2 тип. Батьки не приділяють достатньо уваги дітям, не задумуючись про наслідки. Необхідне своєчасне нагадування їм про відповідальність, контроль зі сторони школи. 3 тип. Батьки байдужі до дітей і виховання, свідомо ухиляються від турбот про дітей. Виховні заходи застосовують лише у випадках проступків дітей, в основному – це покарання [16, с.28-29]. Статистика свідчить, що серед сімей підлітків, що перебувають на обліку в Інспекціях у справах дітей, найпоширенішими є саме перший тип сімей – педагогічно неспроможні сім'ї. Так, за даними С. Белічевої, серед перебуваючих на обліку в середньому 45-60% підлітків – з педагогічно неспроможних сімей [3, с.89]. В них за відносно сприятливих умов (здорова сімейна атмосфера, ведеться правильний спосіб життя та проявляється турбота про дітей) неправильно формуються взаємостосунки з дітьми, скоюються серйозні педагогічні прорахунки, що приводять до різних асоціальних проявів в свідомості та поведінці неповнолітніх. Н. Рахмаїл зауважує, що дисгармонійні відносинами в таких сім'ях полягають у потуранні та байдужості батьків щодо дітей; рідше – гіперопіці, недовір'ї дитині, відсутності умов для самостійності підлітка [17, с.41]. В. Оржеховська, розглядаючи такі сім'ї, серед типових помилок в організації ними виховання, що зумовлюють делінквентну поведінку дітей, називає: 1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками. 2. Відсутність у дорослих власних стійких моральних установок. 3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок. 4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини. 5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка [14, с.23]. Означені помилки зумовлюють те, що неблагополучна сім'я стає одним із чинників десоціалізації підлітка. Особливо негативний вплив на підлітка здійснюють часті сварки та скандали батьків у так званих конфліктних сім'ях. Як наслідок, у підлітків руйнуються гальмівні процеси, стимулюється підвищена збудливість, запальність; формуються такі звичні психічні стани, як озлобленість, страх, недовір'я, самотність, байдужість. Стереотипи спілкування, що склалися в такій сім'ї, підліток переносить і на соціальні контакти. Саме в соціальних контактах із однолітками формується самосвідомість підлітка, його самооцінка, фундамент для вироблення механізмів особистісного самовизначення, саморегулювання. За даними Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, 52,6 % дітей, які перебували у притулках для дітей у 1997 р., назвали причиною свого бродяжництва конфлікт у сім'ї [19, с. 30]. Ще один деструктивний чинник у сім'ях цього типу – скорочення часу спілкування і спільної діяльності батьків і дітей. Так, соціологи стверджують, що мати, яка працює, витрачає в середньому 17 хвилин на добу на виховання дитини і 15 хвилин на догляд за нею [19, с. 31]. Таке сучасне становище сім'ї, з одного боку, призводить до того, що батьки, в першу чергу, стурбовані не моральним вихованням дитини, а забезпеченням її елементарного фізичного існування. З іншого – може спричиняти депресивні стани, що мають одним зі своїх наслідків алкоголізм чи наркоманію як дорослих, так і дітей. Болгарські вчені, досліджуючи вплив сім'ї, значну увагу надають зв'язку бездоглядності із зайнятістю батьків як криміногенному чиннику: «По суті, зайнятість є однією з перших передумов поширеної бездоглядності підлітків у великому місті» [13, с.10]. Причому тут маються на увазі не тільки зайнятість на роботі, але й витрати часу на проїзд до місця роботи і назад, пов'язана з цим фізична та психічна втомленість, громадська робота. Як результат, підлітки-делінквенти з таких сімей говорять, що у них не було емоційного контакту з батьками, переважали холодні стосунки з близькими людьми, а також неприязні відносини з окремими однолітками, вчителями і т.д [10, с.67]. Все це на фоні емоційної холодності згодом переносилося і на всіх тих людей, які зустрічалися цим хлопцям на їх життєвому шляху. Так криміногенне мікросередовище закріплювало систему негативних відносин, утворюючи стереотип, що важко піддається виправленню. Цікавими є в цьому плані результати анкетування 250 сімей, проведеного Центром соціальних служб для молоді у Куйбишевському, Ленінському та Пролетарському районах м. Донецька. Фахівцями вивчалася емоційна атмосфери в сім'ях, де виховувалися неповнолітні діти. Одне із запитань було таке: «Як часто Ви буваєте в школі, де вчиться Ваша дитина?». 34 % батьків відповіли, що бувають тільки на батьківських зборах, 10 % – раз у півріччя, 26 % – коли викликає педагог, 30 % відповіли, що давно там не були [9, с.20]. Таким чином, байдужість батьків до проблем своїх дітей і призводить до того, що вони йдуть з дому, стають «соціальними сиротами» при живих батьках. Унаслідок складних взаємостосунків у сім'ї, несприятливої позиції в учнівському колективі підлітки, безумовно, шукають інше середовище спілкування. 2. Неблагополучні сім'ї групи соціально-економічного ризику – це сім'ї з низьким матеріальним рівнем життя, поганими житловими умовами. Соціально-економічне благополуччя сім'ї є однією з основних передумов фізіологічного та морально-етичного формування неповнолітнього. У даний час сім'я відчуває значні труднощі у своїй життєдіяльності, викликані, перш за все, кризою в економіці країни. У більшості сімей в Україні відбулося значне падіння реальних доходів. Загалом за період реформ рівень життя населення знизився приблизно на 40 % [1]. За рівнем соціального захисту громадян України відкинуто на декілька десятиліть назад; реальні доходи населення знизились приблизно в два рази; розрив у матеріальному плані між багатими та бідними збільшився у 15-20 раз. Падіння середнього прожиткового рівня за низького стандарту життя, що склався в Україні до проведення реформ, майже автоматично викликало зростання абсолютної бідності – становища, при якому різні соціальні групи громадян опинилися у такому стані, коли вони не здатні забезпечити належні умови життя своїм дітям та іншим непрацездатним членам сім'ї. Все це відзначилося і на суттєвій різниці в структурі дитячої злочинності неблагополучних і звичайних сімей. Так, якщо у другій половині 80-х років відмічалося, що частка правопорушень під впливом незадовільних матеріальних умов в Україні складала лише 2-3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%. Зараз вона складає більше 18% [14, с.20]. Додатковим соціально-економічним фактором ризику для збереження сім'ї та забезпечення належного розвитку дітей є безробіття батьків. За офіційними даними, в Україні рівень безробіття сягає 9,6 %, а фактично він становить близько 18 % [1]. Матеріальні труднощі у таких сім'ях частіше, ніж у сім'ях забезпечених, формують у неповнолітніх заздрощі, жадібність, хитрість, егоїзм і, як наслідок, бажання протиправного збагачення. У підлітків виникає відчуття власної «неповноцінності», підвищений інтерес до своїх переживань, що призводить до зневажливого або навіть відверто недоброзичливого ставлення до оточення, бажання зняти напругу дозвіллям, у тому числі й в асоціальній неформальній групі. Разом з тим, привертає увагу той факт, що особливо посилюється вплив соціально-економічного чинника, коли низький прожитковий рівень сім'ї виступає в поєднанні з низьким загальнокультурним і загальноосвітнім рівнем батьків. Іншими словами, в сім'ї, що має скромні доходи, але достатньо високий рівень духовної культури, значно більше шансів виховати нормальну дитину, ніж в сім'ї, де високий життєвий рівень, але низька духовна культура і несприятливий психологічний клімат. Невипадково до 8-10% делінквентів виховуються в сім'ях, дохід яких в два і більш рази перевищує середньо-мінімальний прожитковий рівень, і причини сімейного неблагополуччя криються зовсім не в низькому рівні життя [3, с.84]. Як наголошує В. Оржеховська, 20% підлітків, засуджених за крадіжки, виховувались у формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень був достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але забезпечувався цей рівень за рахунок легкої наживи, грубої спекуляції [14, с.20]. Тобто моральна атмосфера, соціальна позиція та ціннісні орієнтації у таких сім'ях носили криміногенний характер. 3. Сім'ї групи морального ризику з кримінальними характеристиками – це сім'ї, де мають місце алкоголізм, наркоманія, аморальний і паразитичний спосіб життя батьків, сімейні бешкети, наявність судимих членів сім'ї, прихильних до субкультури злочинного світу. Д. Зіядова робить висновок про те, що роль такої сім'ї в перетворенні дитини в злочинця в більшості випадків є вирішальною [7, с.20]. Характеризуючи це тип сімей, автор звертає увагу на те, що підлітки, котрі виховуються у криміногенних сім'ях, постійно наближаються до правопорушення в процесі деградації особистості. Батьки втягують дітей у наркоманію, проституцію, заняття азартними іграми, ведуть аморальний спосіб життя, не виконують батьківських обов’язків. У таких сім'ях панує культ насильства, аморальності, жорстокості й цинізму. Угорські дослідники виділили такі сім'ї в два окремі типи: а) люмпен-батьки – злочинці, які свідомо прагнуть штовхнути неповнолітнього на злочинний шлях; б) антисоціальні або схильні до злочинів батьки, які хоча намагаються створити нормальне життя для неповнолітнього, але розбіжність їх слів і справ створює для дітей екстремальну, конфліктну обстановку [13, с.10]. Педагогічний аналіз підтверджує, що в цих сім'ях не склався соціально благополучний мікроклімат, який би позитивно впливав на розвиток особистості дитини, формування її етичної поведінки. Так, у 84 % підлітків, засуджених за грабіж, у 72 % підлітків, засуджених за хуліганство, і у 79 % підлітків, засуджених за крадіжку, батьки систематично п'янствували, влаштовували скандали, бійки, ображали один одного [18, с.134]. Брехня, неповага один до одного, грубість батьків, сварки відбувалися на очах у дітей, здійснюючи на них украй негативний вплив. Особливо чутливі до сімейних негараздів підлітки-дівчата. Негативний приклад батьків, особливо матері, для них частіше за все служить вирішальною умовою їх педагогічній занедбаності, піддатливості негативним впливам, формування сприйнятливості до негативних норм і зразків поведінки. Аналіз 450 особистих справ неповнолітніх правопорушниць з виховних колоній показав, що у 329 з них матері ледарювали, часто міняли місце своєї роботи, вживали спиртні напої і не займалися вихованням своїх дітей [18, с.135]. 4. Неповні сім'ї – це сім'ї, в яких дитину виховує один з батьків. Подібне соціально-економічне неблагополуччя виникає внаслідок розпаду сім'ї після розлучення чи смерті одного з батьків. В таких сім'ях діти часто відчувають психологічний, моральний та економічний дискомфорт. Зростання таких сімей зумовлено, насамперед, збільшенням числа розлучень. Тривожним є і той факт, що кожна десята дитина народжується поза шлюбом [19, с.30]. І таких неповних сімей в Україні налічується понад мільйон. Так, на 2001 рік 39 % неповнолітніх правопорушників, позбавлених волі, мали обох батьків, 32 % мали тільки матір, 27 % мали матір і вітчима, 2 % не мали батьків і жили або з бабусею, або в дитячому будинку [18, с.131]. За наступні роки ситуація суттєво погіршилася. Таблиця 1. Відомості про сімейний стан засуджених, які відбували покарання у виховних колоніях Рік Виховувались у неповній сім'ї У тому числі без батьків (сироти) Виховувались у спецзакладах Міносвіти к-ть % к-ть % к-ть % 2006 1159 52,3 291 25,1 209 9,4 2007 1000 52,6 216 21,6 210 11,0 Як бачимо з табл. 1, на кінець 2006-2007 рр. серед неповнолітніх ув’язнених майже половина засуджених з неповних сімей, кожен другий – сирота, більш ніж уп’ятеро зросло число засуджених, що виховувалися у спецзакладах. І це не дивно, адже в умовах неповноцінної сім'ї фізично утруднений соціальний контроль за підлітком. У деяких наукових працях розкривається вплив відсутності батька в родині на розвиток статевої агресії у хлопчиків та на статево-рольову соціалізацію дітей обох статей. Так, соціологічні дослідження, проведені Б. Гульманом, показали, що 50 +– 6 % осіб, які вчинили сексуальні злочини, виховувались у неповних родинах, здебільшого без батька, або поза родиною, а найпоширенішим (35 +– 5 %) типом виховання було емоційне занедбання [12, с.50]. 5. Сім'ї, що практикують жорстоке поводження з дітьми. Стиль сімейних стосунків у таких сім'ях проявляється, насамперед, у фізичних покараннях чи позбавленні дитини їжі, одягу, прогулянок на свіжому повітрі з метою «ефективного виховання». Як зауважує з цього приводу А. Долгова, «пережитки патріархальних уявлень про необхідність повного підкорення дружини чоловіку, а дітей – батькам включають необхідність застосування насильства як методу «виховання» та підтримки авторитету» [11, с.583-584]. Під поняттям «насильство» не слід розуміти лише фізичні знущання чи насильницькі сексуальні домагання. Психологічний або економічний тиск, що заподіює шкоду, фізичну або моральну, менш захищеним членам сім'ї також є насильством. А насильство щодо дітей придбало останніми роками характер гнітюче поширений. Як наслідок, фізичне покарання як метод виховання зумовлює те, що дитина не бачить іншого способу спілкування, окрім фізичної дії. Цю модель поведінки підліток переносить і в своє спілкування з однолітками, і в спосіб добування засобів для своїх потреб: «Той має рацію, у кого кулаки більші. А для того, щоб придбати вподобану річ, зовсім не обов'язково працювати, її можна просто відібрати» [4]. Зустрічаються думки, що особи, які поповнюють ряди організованих злочинців, у дитячі та юнацькі роки часто бували об'єктом батьківської агресії, в тому числі прихованої, усвідомити яку вони були не в змозі, але вона назавжди позначилась на їх психіці [12, с.34]. Аналіз стилю життя агресивних злочинців свідчить, що останні, починаючи з раннього дитинства, потерпали від принижень, знущань та експлуатації, були представлені самі собі. Дослідженнями А. Закалкіна встановлено, що двоє з трьох вбивць та злочинців, що піддавали свої жертви катуванням, кожен четвертий ґвалтівник в Україні періодично потерпали від фізичного та психічного насильства з боку їх батьків [12, с.50]. Специфічну роль відіграють приклади розв'язної сексуальної поведінки (наприклад, здійснення статевих актів у присутності дітей, неупорядковане статеве життя), розповсюдження цинічних поглядів на жінку та відносини статей. Погані приклади, як відомо, деформують особистість зсередини та можуть сприяти закріпленню негативної поведінки, або, навпаки, відштовхнути дитину, що теж призводить до ускладнення процесу її соціалізації [6]. Таким чином, узагальнюючи вище означене можна зробити такі висновки. З метою зниження делінквентних проявів у поведінці неповнолітніх загалом та рівня насильницької злочинності зокрема, слід, у першу чергу, розвивати інститут виховання молодого покоління, тобто сім'ю. Саме вона залишається основним середовищем соціалізації, засобом передачі цінностей, культури й інформації, забезпечує емоційну, матеріальну та соціальну підтримку людини, її зростання і розвиток. Як свідчить практика, основу вдосконалення процесу сімейного виховання в рамках педагогічної профілактики складає оптимально організована взаємодія сім'ї, школи та громадськості [18, с.138]. Саме тому особливу увагу в перспективі слід надати науковому обгрунтуванню та практичному втіленню таких дієвих форм співпраці суб'єктів виховно-профілактичної роботи як: робота психолого-педагогічної служби щодо надання консультативної допомоги сім'ї; здійснення просвіти з вузлових питань етики, психології і педагогіки сімейного виховання; включення батьків у процес активної діяльності, спрямований на підвищення рівня сімейного виховання (діяльність батьківських комітетів, рад сприяння сім'ї і школі, рад батьків, клубів вихідного дня тощо). Література 1. Абросімова Ю. Значення соціально-економічного становища сім’ї у структурі причин та умов злочинності неповнолітніх в Україні [Електронний ресурс] / Ю. Абросімова // Інтернет-видання «Юриспруденція он-лайн» – Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=13&d=434 2. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии / А. Адлер; пер. с нем. – М. : Когито-Центр, 2002. – 220 с. 3. Беличева С. А. Основы превентивной психологии / С. А. Беличева. – М. : Редакц.-изд. центр консорциума «Социальное здоровье России», 1994. – 221 с. 4. Волобоева М. Несовершеннолетняя преступность, или Почему наши дети выходят на «тропу» преступлений [Электронный ресурс] / Марина Волобоева // Интернет-версия «Азовский машиностроитель» – 2006. – № 81. – 29 июля. – Режим доступа: http://www.azovmash.info/article.php?id_new=344&id_num=31 5. Дети группы риска в общеобразовательной школе (+CD) / [Под ред. С. В. Титовой]. – СПб. : Питер, 2008. – 240 с.: ил. – (Серия «Детскому психологу»). 6. Зиядова Д. З. Неблагополучная семья – криминогенный фактор подростковой преступности / Д. З. Зиядова // Следователь. – 2002. – № 9 (53). – С. 35-37. 7. Зиядова Д. Почему подросток совершает преступление? / Д. Зиядова // Воспитание школьников. – 2002. – № 8. – С. 17-21. 8. Змановская Е. В. Девиантология : (Психология отклоняющегося поведения) : учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Е. В. Змановская. – [2-е изд., испр.]. – М. : Изд. центр «Академия», 2004. – 287,[1] с. – (серия «Высш. профес. образование. Психология»). 9. Кевлова Л. В. Разработка й использование современных методов й средств при проведений профилактики подростковой преступности / Л. В. Кевлова // Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми : Матеріали міжвуз. наук.-практ. конфер, 26 квіт. 2002 р., Донецьк / Гол. ред. Ю. Л. Титаренко. – Донецьк : ДІВС, 2002. – 242 с. - С. 11-25. 10. Криминологические проблемы профилактики правонарушений молодежи (Опыт конкретно-социологического исследования). - К. : Наукова думка, 1986. - 208 с. 11. Криминология : учебник для вузов / [Под общ. ред. А. И. Долговой]. – [3-е изд., перераб. и доп.]. – М. : Изд-во НОРМА, 2007. – 912 с. 12. Луняк М. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів / М. Луняк. - Ніжин, 2004. - 92 с. 13. Миньковский Г. М. Организация борьбы с преступностью несовершеннолетних в больших городах европейских социалистических стран / Г. М. Миньковский, А. И. Долгова // Некоторые вопросы современной зарубежной криминологии и социологии права : Сб. науч. тр. - М., 1977. - 108 с. - С. 3-28. 14. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх : навч.-метод. посібник / В. М. Оржеховська ; Міжнародний фонд «Відродження» ; Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». – К. : ВіАн, 1996. – 352 с. 15. Плоткин М. М. Социально-педагогическая помощь детям из неблагополучной семьи / М. М. Плоткин // Педагогика. – 2000. – № 1. – С. 47-52. 16. Поварницына В. А. Воспитательная работа школы с трудными учащимися-подростками : [Учеб. пособие] / В. А. Поварницына. – Челябинск : ЧГПИ, 1984. – 88 с. 17. Рахмаил Н. В. Социально-психологический портрет несовершеннолетнего правонарушителя / Н. В. Рахмаил // Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі / [Беца О. В., Вакуленко О. В., Дубиніна І. М. та ін.] ; В.М. Синьов (ред.). – К., 2003. - С. 41-42. – (Бібліотека соціального працівника; Довіра і надія). 18. Сочивко Д. В. Пенитенциарная антропогогика. Опыт систематизации психолого-педагогической теории и практики в местах лишения свободы / Д. В. Сочивко, В. М. Литвишков. - М., 2006. - 320 с. 19. Трубавіна І. М. Програма «Соціальний супровід неблагополучної сім’ї» / І. М. Трубавіна // Комплексні програми центрів соціальних служб для молоді / [За ред. С. В. Толстоухової]. – К. : УДЦССМ, 2001. – С. 29-43.