Вольнова Л. М. Розвиток соціокультурної компетентності студентської молоді у великому місті / Л. М. Вольнова // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : зб. наук. праць звітно-наук. конф. викладачів ун-ту за 2010 р., 9-10 лютого 2011 року / [укл. Г. І. Волинка, О. В. Уваркіна, О. П. Симоненко, О. П. Ємельянова]. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – С. 41-42. Вольнова Л.М. РОЗВИТОК СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ Анотація Автором наголошено на актуальності оволодіння жителями великого міста, зокрема студентською молоддю, соціокультурною компетентністю; проаналізовано особливості соціокультурної структури та середовища великого міста; розкрито сутність соціокультурної компетентності, її зміст та напрями формування. На початку XXI століття, в умовах процесу світової інтеграції, що стрімко набирає обороти, висуваються нові вимоги до людської особистості. Уявляється, що головним її надбанням повинна стати загальнолюдська культура та загальнолюдські цінності, здатність і бажання самостійно удосконалюватися в своїй діяльності та брати участь у міжкультурній комунікації. Водночас негативні тенденції розвитку соціокультурних відносин супроводжують людство протягом всієї його історії, а дискримінація «чужинців», прояви шовінізму, расизму, геноцид, на жаль, не стали «забутим минулим» і сьогодні. Для того, щоб підростаючі покоління мали певний «імунітет» до негативних проявів соціокультурних відносин вони повинні оволодіти відповідними компетентностями, серед яких особливе місце займають: відкритість до міжкультурних відмінностей, здатність жити з людьми інших культур, мов і релігій, готовність до діалогу. У зв’язку із цим, як невід'ємну частину системи ключових компетентностей прийнято розглядати соціокультурну компетентність, якою повинна володіти сучасна людина, щоб ефективно соціалізуватися в різних сферах полікультурного суспільства. Особливої актуальності означене питання набуває для жителів великого міста – столиці, мегаполісу. Велике місто, як правило, характеризується концентрацією значної кількості жителів і високою щільність населення на обмеженій території; різноманітністю людської життєдіяльності (як трудової, так і дозвіллєвої); диференційованістю соціально-професійної та етнічної структур населення. Володіючи множинними варіативними особливостями, велике місто є зосередженням фізичного, психологічного, інтелектуального, емоційного та соціального людського потенціалу. Саме тому городяни повинні бути здібними до взаємодії з оточуючими з позицій діалогу культур, толерантності, співпраці. Низка аспектів означених питань знайшли відображення у різних наукових напрямах: простір міста представлений дослідниками культурно-філософської течії (Я. Буркхардт, М.Вебер, Л.Февр та ін.); культурно-орієнтовані стратегії осмислення соціуму розвиваються у сучасній соціологічній теорії (Ш.Айзенштадт, Дж.Александер, П.Бурдьє, Л.Іонін, Л.Каганський, С.Лапін та ін.). Ці традиції у взаємодоповненні формують теоретико-методологічне підґрунтя соціокультурного підходу до міського простору. Щодо проблем формування соціокультурної компетентності, то цьому питанню присвячено дослідження таких вітчизняних науковців, як Н. Г. Білоцерківської, В. В. Бондаренко, Р. О. Гришкової, Т. М. Колодько, Л. В. Малес, Н. В. Мороз, С. О. Шехавцової та ін. Водночас до цього часу недостатньо уваги надавалося питанням формування соціокультурної компетентності студентської молоді, котрі становлять значну частину жителів великих міст. Крім того, багато студентів по завершенню навчання залишаються працювати у місті, що вимагає розуміння ними соціокультурної специфіки мегаполісу. Слід підкреслити, що поняття «соціокультурний» (за В. Г. Риженко) підкреслює взаємозалежність існування й розвитку соціальної та культурної сфер життєдіяльності людського співтовариства (явищ, процесів, проблем і т.д.) [7]. В такому розумінні саме місто слід розглядати як культурну форму, як соціокультурний феномен, що виступає єдністю та взаємопереходом території, соціокультурного простору, способу життя і типу особистості [2]. В сучасному суспільстві в умовах прискорення науково-технічного прогресу соціокультурна структура великого міста являє собою досить складне утворення, що, на думку Ю. О. Тарабукіна, складається з великої кількості різноманітних підприємств і установ, соціальних інститутів, культурних груп громадян, які поділяють різні цінності, включені в різні інформаційні потоки, зайняті в різних спеціалізованих сферах культури [6, с.110]. Люди підвищують рівень своєї освіти і свій соціальний статус; переходять з одного місця роботи на інше, більш зручне для них, чи змінюють професію; переїжджають із сіл і малих населених пунктів у великі міста. Все це змінює не тільки спосіб життя кожного із них, те безпосереднє соціокультурне оточення, в яке вони потрапляють, але й їх соціальну оцінку та самооцінку. При цьому, як вже зазначалося вище, успішно взаємодіяти особистості як з членами власної соціокультурної групи, так і з представниками інших груп, несхожих за різними ознаками, дозволяє володіння соціокультурною компетентністю. Багатьма авторами (О. А. Леонтович, А. П. Садохін та ін.) соціокультурна компетентність розглядається як позитивне ставлення до наявності в суспільстві різних етнокультурних груп та здатність індивіда ефективно спілкуватися з представниками цих груп. Зокрема, таке трактування було панівним у зарубіжній науці на початку 1970-х років. Відповідно до такого співвідношення соціокультурну компетентність можна розглядати: 1) як здатність ідентифікувати культурну приналежність (знання мови, цінностей, норм, стандартів поведінки іншої соціокультурної спільноти); 2) як здатність досягати успіху, контактуючи із представниками іншої соціокультурної спільноти, навіть при поверхневому знанні основних елементів культури своїх партнерів, але при достатньому рівні розвиненості толерантності та емпатійності окремої особистості [4]. Саме другий варіант соціокультурної компетентності найбільш необхідний у практиці спілкування. Г. С. Саволайнен наголошує, що соціокультурна компетентність – це найважливіша основа адекватності й успішності людини в полікультурному світі [5]. Водночас досягнення оптимального рівня соціокультурної компетентності можливе через комплексне залучення всіх сфер особистості – інтелекту, мотиваційних структур, поведінкових навичок і вмінь. Тому оптимальний рівень соціокультурної компетентності, на думку О. В. Квасник, можна визначити як наявність у людини спеціальної системи знань, умінь і навичок, що дозволяють будувати позитивні відносини з різними людьми, у тому числі і з несхожими на неї за різноманітними параметрами: етнокультурним, релігійним, расовим, соціальним і світоглядним [1, с.157]. Водночас соціокультурну компетентність не можна розглядати як просту суму знань, умінь, здібностей, досвіду, особистих якостей тощо. Це цілісна система, що повинна розглядатися як відкрита до змін і розвитку, а також до інших компетентнісних систем. У зв’язку із цим, І. В. Пєсков рекомендує дотримуватися декількох основних напрямів у формуванні соціокультурної компетентності молодої людини: - формування високого рівня знань про культурне різноманіття великого міста та здатності адекватно здійснювати активну творчу діяльність у соціокультурному просторі; - розвиток культури поведінки, її видів і форм, відповідних соціокультурному середовищу великого міста; - формування емоційної культури адекватної соціокультурному середовищу великого міста; - формування культури саморозвитку в соціокультурному середовищі великого міста [3]. Все вищевикладене можна вважати достатньою підставою, щоб розглядати формування соціокультурної компетентності як стратегію підготовки молодої людини під час навчання у ВНЗ. Література 1. Квасник О. В. Педагогічні технології формування соціокультурної компетентності у майбутніх інженерів / О. В. Квасник // Науковий вісник Миколаївського державного університету : зб. наук. праць. – Випуск 23 : Педагогічні науки. – Том 2 / [За заг. ред. В. Д. Будака, О. М. Пєхоти]. – Миколаїв : МДУ, 2008. – С.154-160. 2. Конспект лекций по курсу «Социология города» / Сост. С. В. Пирогов – Томск, 2003. – 186 с. 3. Песков И. В. Теоретические основы разработки системы поликультурных компетенций [Электронный ресурс] / Игорь Викторович Песков // Письма в Эмиссия. Оффлайн. Электронное научное издание (научно-педагогический интернет-журнал). – 2008, ноябрь. – ART 1287. – Режим доступа : http://www.emissia.org/ 4. Почепцов Г. П. Теория коммуникации / Г. П. Почепцов. – М. : Рефел-бук; К. : Ваклер. – 2001. – 656 с. 5. Саволайнен Г. С. Социокультурная компетентность как стратегия подготовки учителя к социокультурному взаимодействию в образовательном процессе / Г. С. Саволайнен // VII Региональная научно-методическая конференция [«Управление образовательным процессом в современном вузе»], 18 апреля 2006 года, Красноярский государственный педагогический университет. – Красноярск, 2006. – С.94-101. 6. Тарабукін Ю. О. Соціологія міста : курс лекцій / Ю. О. Тарабукін. – Частина друга. – К. : ДАКККіМ, 2004. – 172 с. 7. Человек, город, культура (к проблеме специфики взаимосвязей в XIX-XX вв.) : программа спецкурса для студентов исторического факультета ОмГУ / Сост. В. Г. Рыженко [Электронный ресурс]. – Омск : ОмГУ, 2000. – Режим доступа : http://modernhistory.omskreg.ru/page.php?id=762