СПИСОК ПРАЦЬ Л.М.ВОЛЬНОВОЇ

СПИСОК друкованих праць канд. пед. наук, доц. к-ри галузевої психології та психології управління Інституту соціальної роботи та управління Вольнової Лесі Миколаївни До захисту Статті у наукових фахових виданнях України 1. Линник (Вольнова) Л. М. Попередження відхилень у поведінці молодших школярів у контексті національного виховання / Л. М. Линник // Проблеми педагогічних технологій : [зб. наук. праць]. – Луцьк : Волинський Академічний Дім, 2002. – Вип. 4. – С. 136-143. (0,33 д.а.) 2. Линник (Вольнова) Л. М. Формування у студентів знань про специфіку реалізації диференційованого підходу в процесі виховної роботи з важкими учнями / Л. М. Линник // Педагогічний пошук : наук.-метод. вісник. – Луцьк : Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, 2002. – Вип. 4 (36). – С. 40-41. (0,46 д.а.) 3. Линник (Вольнова)Л. М. Методологія і методика вивчення неповнолітніх правопорушників: [Навчальна програма] / П. М. Гусак, Л. М. Линник // Проблеми педагогічних технологій : [зб. наук. праць]. – Луцьк : Волинський Академічний Дім, 2003. – Вип. 1. – С. 27-44. (у співавторстві) 4. Линник (Вольнова)Л. М. Диференціація понять «норма» і «відхилення від норми» у поведінці як передумова роботи з важковиховуваними дітьми / Л. М. Линник // Проблеми педагогічних технологій : [зб. наук. праць]. – Луцьк : Волинський Академічний Дім, 2003. – Вип. 3-4 (25-24). – С. 149-155. (0,42 д.а.) 5. Линник (Вольнова)Л. М. Диференційований підхід у вихованні: необхідність чи данина моді / Л. М. Линник // Проблеми педагогічних технологій : [зб. наук. праць]. – Луцьк : Волинський Академічний Дім, 2004. – Вип. 1 (36). – С. 115-120. (0,34 д.а.) 6. Линник (Вольнова)Л. М. Результати дослідження стійкості та змісту інтересів важковиховуваних підлітків / Л. М. Линник // Педагогічний пошук : наук.-метод. вісник. – Луцьк : Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, 2004. – Вип. 4 (44). – С. 60-63. (0,29 д.а.) Статті у наукових журналах 7. Линник (Вольнова)Л. М. Важковиховувані діти: вплив сімейного середовища / Л. М. Линник // Соціальна робота в Україні : теорія і практика : наук.-метод. журнал. – К., 2003. – № 1. – С. 93-99. (0,33 д.а.) Тези доповідей 8. Линник (Вольнова)Л. М. Залучення волонтерів до роботи з сім’ями дітей, які мають відхилення від норм у поведінці / Л. М. Линник, І. М. Линник // Волонтерство як ресурс соціальної роботи в громаді : [зб. статей]. Міжнародна наукова конференція для студентів та аспірантів [«Обличчя соціальної держави»]. – К : Християнський Дитячий Фонд, 2006. – 96 с. – С. 57-61. (у співавторстві) (0,33 д.а.) 9. Линник (Вольнова)Л. М. Особливості організації профілактичної роботи з важковиховуваними неповнолітніми на основі диференційованого підходу / Л. М. Линник // Матеріали першої міжнародної соціально-педагогічної конференції. (26-27 квітня 2006 року). – Луцьк, 2006. – С. 44-49. (0,21 д.а.) Після захисту Підручники та навчально-методичні посібники 10. Вольнова Л. М. Методичні рекомендації щодо психолого-педагогічної роботи з важковиховуваними неповнолітніми / Л. М. Вольнова. – К. : НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2008. – 36 с. (1,5 д.а.) 11. Вольнова Л. М. Профілактика девіантної поведінки підлітків : навч.-метод. посібник до спецкурсу соц.-пед. циклу «Профілактика девіантної поведінки підлітків» для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка» / Л. М. Вольнова. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 224 с. (13,2 д.а.) 12. Соціальна педагогіка : підручник. 4-те вид. виправ. та доп. / за ред. проф. А. Й. Капської. − К. : Центр учбової літератури, 2009. – 488 с. (авт. : Р.7, § 1 Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків – С. 334-347). [Рекомендовано Міністерством освіти і науки України, Лист № 1/11-2298 від 09.06.2003]. (0,46 д.а.) 13. Психологія особистості : хрестоматія : навч. посіб. / О.Б. Мельничук, Р.Ф. Пасічняк, Л.М. Вольнова та ін. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 532 с. (4 д.а.) 14. Соціально-педагогічна профілактика вживання психоактивних речовин підлітками : метод. рек. / Т. А. Мартинюк ; за ред. П. М. Гусака, Л. М. Вольнової. – Луцьк : ВНУ ім. Лесі Українки, 2010. – 84 с. (4,88 д.а.) 15. Вольнова Л. М. Соціальна психологія: формування компетентності майбутнього фахівця. Навчальний посібник для студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота» / Л.М. Вольнова. – К., 2011. – 283 с. [Рекомендовано Міністерством освіти і науки України, Лист № 1/11-11789 від 22.12.10]. (16,51 д.а.). 16. Соціальна педагогіка. 5-те вид. виправ. та доп. Підручник. / за ред. А. Й. Капської. − К. : Центр учбової літератури, 2011. – 488 с. (авт. : Р.7, § 1 Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків – С. 334-347). [Рекомендовано Міністерством освіти і науки України, Лист № 1/11-2298 від 09.06.2003]. (0,8 д.а.) 17. Вольнова Л. М. Історія психології : методичні рекомендації для самостійної роботи студентів / Л.М. Вольнова. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 45 с. (2,3 д.а.) 18. Соціально-педагогічний супровід процесу ґендерної соціалізації дівчат-підлітків з неповних родин. Методичні рекомендації / В. Б. Синякова ; за ред. доц. Л.М.Вольнової. – К. : НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2012. – 120 с. (5,45 д.а.) 19. Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний посібник / наук. ред. та керівник проблем. групи – Л. М. Вольнова. – К. , 2012. – 275 с. (10,7 д.а.) Статті у наукових фахових виданнях України 20. Вольнова Л. М. Вплив схильності до конформізму на соціалізацію підлітків / Л. М. Вольнова // Соціалізація особистості : зб. наук. праць / [за заг. ред. проф. А. Й. Капської]. Том ХХХ. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – С. 50-59. (0,46 д.а.) 21. Вольнова Л.М. Місце студентської субкультури в соціокультурному просторі міста / Л. М. Вольнова // Соціалізація особистості : зб. наук. праць / [за заг. ред. проф. А. Й. Капської]. Том ХХХІ. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – С. 138-147. (0,42 д.а.) 22. Вольнова Л. М. Проблеми формування психологічної культури фахівців соціальної сфери / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : [зб. наук. праць]. – Випуск 7. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. – С. 48-55. – (Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління). (0,42 д.а.) 23. Вольнова Л. М. Самостійна робота з психологічних дисциплін як засіб підвищення якості підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Випуск 11 : [зб. наук. праць] / за ред. П. В. Дмитренка, В. Д. Сиротюка. - К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - 237 с. - С. 56-62. – (Серія №5. Педагогічні науки: реалії та перспективи). (0,42 д.а.) 24. Вольнова Л. М. Вплив великого міста на прояв девіації у поведінці підлітків / Л. М. Вольнова // Соціальна робота в Україні : теорії і практика : наук.-метод. журнал. – 2008. – № 2. – С. 32-39. (0,42 д.а.) 25. Вольнова Л. М. Вплив міського середовища на соціалізацію студентів / Л. М. Вольнова // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. – наук.-метод. журнал. – 2008. – № 4. – С. 40-48. (0,46 д.а.) 26. Вольнова Л. М. Формування психологічної компетентності як складової психологічної культури майбутніх соціальних педагогів / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : [зб. наук. праць]. – Вип. 8. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С. 66-74. – (Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління). (0,54 д.а.) 27. Вольнова Л.М. Психологічні особливості прояву інтернет-адикції в підлітковому середовищі / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : [зб. наук. праць]. – Випуск 25 (49). – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009.- С.88-93. – (Серія №12. Психологічні науки). (0,42 д.а.) 28. Вольнова Л. М. Соціокультурна компетентність як складова підготовки студентів – майбутніх фахівців системи діяльності «людина-людина» / Л. М. Вольнова // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова : [зб. наук. праць]. – Випуск 28 (52). – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. - С.137-145. – (Серія №12. Психологічні науки). (0,6 д.а.) 29. Вольнова Л. М. Чинники успішної психологічної адаптації першокурсників: робота з батьками / Л.М. Вольнова // Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Випуск 13. – К : КиМУ, 2009. – С.58-71. – (Серія: Психологічні науки). (0,58 д.а.) 30. Вольнова Л. М. Соціально-психологічна профілактика прояву маніпулятивних систем у подружньому спілкуванні / Л. М. Вольнова // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка. Т. ХІ, част.6. – К., 2009. – С.82-91. (0,58 д.а.) 31. Вольнова Л. М. Формування соціокультурної компетентності майбутніх соціальних педагогів під час вивчення дисциплін психологічного циклу / Л. М. Вольнова // Актуальні проблеми психології : Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За ред. С. Д. Максименка. – К. : Інформаційно-аналітичне агентство, 2009. – Том Х, Вип. 12. – С.99-110. (0,58 д.а) 32. Линник (Вольнова) Л. М. Профілактика важковиховуваності підлітків в Україні / П. М. Гусак, Л. М. Линник (Вольнова) // Наукові записки. Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя / [за заг. ред. проф. Є. І. Коваленко]. – Ніжин : НДУ ім. М.Гоголя, 2009. – №6. – Ч. 2. – 302 с. – С.22-27. – (Серія «Психолого-педагогічні науки») (0,7 д.а.). 33. Вольнова Л. М. Батьківська сім'я як соціально-педагогічний чинник делінквентної поведінки неповнолітніх / Л. М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – Вип.10. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – С.207-217 – (Серія 11. «Соціальна робота. Соціальна педагогіка») (0,58 д.а.). 34. Вольнова Л.М. Середовище вищого навчального закладу як чинник формування соціокультурної компетентності студентів / Л.М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – Вип.11. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – С.33-39. – (Серія 11. «Соціальна робота. Соціальна педагогіка») (0,42 д.а.). 35. Вольнова Л. М. Соціальна складова професійної компетентності студентів – майбутніх фахівців системи діяльності «людина-людина» / Л. М. Вольнова // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами. Зб. наук. праць. – 2010. – № 7 (9). – С. 376-383. (0,4 д.а.) 36. Вольнова Л.М. Велике місто як середовище і чинник формування соціокультурної компетентності особистості / Л.М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – Вип.12. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – С.60-66. – (Серія 11. «Соціальна робота. Соціальна педагогіка») (0,42 д.а.). 37. Вольнова Л.М. Особливості середовища великого міста як чинника соціалізації / десоціалізації сучасної молоді / Л.М. Вольнова // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2011. – №3-4. – С.23-31 (0,45 д.а.). 38. Грищук Ю.В., Вольнова Л.М. Специфіка формування підліткової субкультури / Ю.В.Грищук, Л.М.Вольнова // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. – 2012. – №2. – С. 67-75 (0,46 д.а.) 39. Вольнова Л.М. Диференціація важковиховуваних підлітків як умова успішної психолого-педагогічної роботи з ними / Л.М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – 2012. – Випуск 15. – К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2012. – С. 97-104. – (Серія 11. Соціальна робота. Соціальна педагогіка) (0,45 д.а.) Статті у наукових журналах 40. Вольнова Л. М. Вплив групи однолітків на виникнення девіантної поведінки у підлітковому середовищі / Л. М. Вольнова // Социально-педагогические проблемы детей и молодежи : [сб. науч. трудов]. – Вып. 4. Часть 1. – Ростов-на-Дону, 2008. – С. 66-71. (0,42 д.а.) 41. Wolnowa Lesia Mykołaiwna. Formovanie psichologicznej kultury pracowników sfery socjalnej (Формування психологічної культури працівників соціальної сфери) // Zamojskie studia i materiały. – Zamość, 2008 ; R.10, zeszyt 1(26). – Rok wydania X ; seria : Pedаgogika. – С. 165-177. (0,71 д.а.) 42. Вольнова Л. М. Проблеми відхилень у поведінці важковиховуваних : погляд педагогів і підлітків / Л. М. Вольнова // Социально-педагогические проблемы детей и молодежи : [сб. науч. трудов]. – Вып. 5. – Ростов-на-Дону, 2009. – С. 255-261. (0,33 д.а.) 43. Wolnowa Lesia Mykołaiwna. Чинники соціалізації та десоціалізації особистості у великому місті // Współczesne strategie i wyzwania edukacyjne / red. Dorota Sikora, Piotr Mazur. – Chełm, 2011. – С.112-121 (0,58 д.а.) 44. Вольнова Л.М. Соціально-педагогічні аспекти діагностики у профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх [Електронний ресурс] / Л. М. Вольнова // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. Электронный науч. журнал. – 2012. – № 1 K. – Режим доступа : http://mino.esrae.ru/158-1091 (дата обращения: 21.02.2013) (0,54 д.а.) 45. Вольнова Л.М. Девіантність у великому місті: міждисциплінарні дослідження [Електронний ресурс] // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. Электронный научный журнал. – 2013. – № 2 Sm. – Режим доступа : www.es.rae.ru/mino/160-1280 (дата обращения 11.02.2013) (0,54 д.а.) Статті у збірниках наукових праць 46. Вольнова Л. М. Розвиток соціокультурної компетентності студентської молоді у великому місті / Л. М. Вольнова // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : зб. наук. праць звітно-наук. конф. викладачів ун-ту за 2010 р., 9-10 лютого 2011 року / [укл. Г. І. Волинка, О. В. Уваркіна, О. П. Симоненко, О. П. Ємельянова]. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – С. 41-42. (0,2 д.а.) 47. Вольнова Л.М. Інтерактивна компетентність у міжособистісній і професійній взаємодії соціального педагога / Л.М. Вольнова // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : зб. наук. праць звітно-наук. конф. викладачів ун-ту за 2011 р., 9-10 лютого 2012 року. Частина 1 / [укл. Г. І. Волинка, О. В. Уваркіна, О. П. Симоненко, О. П. Ємельянова]. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – С. 82-83 (0,22 д.а.) Тези доповідей 48. Линник Л. М. Соціально-педагогічна діагностика як умова успішної профілактики негативних проявів у поведінці неповнолітніх / Л. М. Линник // Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (Ялта, 5-7 квітня 2007 р). – [Зб. статей]. Вип. 3. Ч 1. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – 264 с. – С. 195-201. (0,42 д.а.) 49. Линник Л. М. Психолого-педагогічна сутність явища важковиховуваності / Л. М. Линник // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів [«Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє»], (Луцьк, 18-19 квітня 2007 р.). У 2-х т. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – Т.1. – 196 с. – С. 143-144. (0,16 д.а.) 50. Линник Л. М. Напрями роботи соціального педагога з педколективом щодо профілактики проявів важковиховуваності / Л. М. Линник // Матеріали другої міжнародної соціально-педагогічної конференції. (Луцьк, 24-25 квітня 2007 р.). – Луцьк, 2007. – С. 190-192. (0,16 д.а.) 51. Вольнова Л.М. Психологічна культура фахівців соціальної сфери як орієнтир сучасної професійної підготовки / Л.М. Вольнова // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : матеріали звітно-наукової конфер. викладачів університету за 2008 рік, 5-6 лютого 2009 року / Укл. Г.І. Волинка, О.В. Уваркіна, О.П. Симоненко, О. П. Ємельянова. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – 264 с. – С.45-46. (0,09 д.а.) 52. Вольнова Л. М. Психологічні особливості великого міста як чинника соціалізації / Л. М. Вольнова // Матеріали Міжнародної наук.-практ. конфер. [«Соціалізація особистості і суспільні трансформації : механізми взаємовпливу та вияви»], (Чернівці, 14-15 травня 2009 р.). – Чернівці : Книга – ХХІ, 2009. – С. 43-47. (0,46 д.а.) 53. Вольнова Л. М. Соціальна складова професійної компетентності студентів – майбутніх фахівців системи діяльності «людина-людина» / Л. М. Вольнова // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами : тези доповідей : в 2-х ч.; ч.І. – К : Університет «Україна», 2010. – 400 с. – С. 201-208. (0,4 д.а.) 54. Вольнова Л. М. Рольовий репертуар і рольова компетентність студента – майбутнього соціального педагога / Л.М. Вольнова // Актуальні питання психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах [Текст] : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. (київ, 21 травня 2010 р.) – К. 6 Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 120 с. – С.95-97. (0,14 д.а.) 55. Вольнова Л. М. Особливості психокорекційної роботи з сім’ями, що виховують дитину з обмеженими можливостями / Л. М. Вольнова // Психологічні засади соціальної роботи з інвалідами [Текст] : матеріали круглого столу, 30 вересня 2010 року, Лютіж. – К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – С.18-20. (0,08 д.а.) 56. Вольнова Л. М. Сім’я як носій духовних та соціокультурних цінностей / Л. М. Вольнова // Возрождение духовности в современном мире: взаимодействие церкви и образования : тезисы Всеукр. науч.-практ. конф., 24-25 марта 2011 г. – Х. : ХНУ имени В.Н.Каразина, 2011. – 392 с. – С. 58-61. (0,17 д.а.) 57. Вольнова Л. М. Правовий захист дітей від шкідливого впливу ЗМІ як напрям профілактики їх асоціальної поведінки / Л. М. Вольнова // Правова освіта перед викликами сучасності : матеріали Всеукраїнського міжвузівського соціально-правового семінару (Київ, 26 травня 2011 року) / За заг. ред. проф. І. М. Ковчиної. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – С. 13-14. (0,17 д.а.) 58. Вольнова Л. М. Соціокультурна компетентність викладача вищої школи як основа його психологічної культури / Л. М. Вольнова // Педагогіка вищої школи: досвід і тенденції розвитку. Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (10-11 листоп. 2011 р., м. Запоріжжя). – Запорізький національний університет. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – 108 с. – С. 86-87. (0,17 д.а.) 59. Вольнова Л. М. Деструктивні впливи середовища великого міста на соціалізуючі функції сучасної сім’ї / Л. М. Вольнова // Сучасна сім'я та соціальні інституції: шляхи партнерської взаємодії : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. / [редкол. : Л.Л.Хоружа, Г.М.Лактіонова, О.В.Безпалько та ін.]. – К. : Київський ун-т імені бориса Грінченка, 2012. – С. 51-54. (0,18 д.а.) 60. Вольнова Л. М. Самостійна робота із курсу «Соціальна психологія» як засіб формування професійної компетентності студентів / Л. М. Вольнова // Актуальні питання психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах [Текст]: матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. (Київ, 25 травня 2012 р.) – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – С. 41-44. (0,13 д.а.) 61. Вольнова Л.М. Психологічні аспекти впливу середовища великого міста на студентів // ПОЛІТ. Сучасні проблеми науки. Гуманітарні науки : тези доповідей XII Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених і студентів, м.Київ, 4-5 квітня 2012 р., Національний авіаційний університет / рекол. М.С.Кулик [та ін.]. – К. : НАУ, 2012. – С.25. (0,06 д.а.) 62. Вольнова Л.М. Соціокультурна компетентність як складова загальної соціально-психологічної підготовки фахівця сфери «людина-людина» / Л. М. Вольнова // Актуальні проблеми підготовки майбутніх вчителів початкової школи в умовах гуманізації вищої освіти : матер. міжвуз. наук.-практ. конф., м. Хмельницький, 28 лютого 2013 р. / [укл. О. Р. Поляновська, С. В. Чернюк]. – Хмельницький : ХмЦНІІ, 2013. – С. 15-17. (0,16 д.а.)

Вольнова Л.М. Соціально-педагогічні аспекти діагностики у профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх [Електронний ресурс] / Л. М. Вольнова // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. Электронный науч.-технич. журнал. – 2012. – № 1 K. – Режим доступу : http://mino.esrae.ru/158-1091 УДК 316.362.1-055.52 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ У ПРОФІЛАКТИЦІ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ к.п.н., доц. Вольнова Л.М. Національний педагогічний університет імені Н.П. Драгоманова Вивчення проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та стану профілактики її проявів, зокрема, асоціальної поведінки, доводить необхідність чіткого визначення основних засад соціально-педагогічної діагностики щодо профілактичної роботи. Означена проблема не нова у соціально-педагогічній науці. Переконливим є той факт, що виявлення та визначення своєрідності поведінки неповнолітніх забезпечує створення умов плідної співпраці педагога та учнів, врахування останніх є особливо важливим у складному процесі соціально-педагогічної роботи. Разом з тим питання соціально-педагогічної діагностики як компоненту профілактики асоціальної поведінки неповнолітніх не знайшло достатнього висвітлення. У зв’язку з означеним бачимо актуальним розгляд процесу виявлення та визначення своєрідності поведінки таких неповнолітніх як умови, що забезпечить плідну спільну роботу соціального педагога та учнів. У педагогічній, психологічній, соціально-педагогічній літературі поняття «педагогічна діагностика» стала предметом дослідження таких авторів як А.Бєлкін, В.Безпалько, Б.Бітінас, В.Максимов та інші. Зазначимо, що під соціально-педагогічною діагностикою, як правило розуміють «…спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів» [15, 373]. Основні функції, завдання та етапи соціально-педагогічної діагностики нами було розкрито окремо (див. [9]); в актуальному дослідженні ми маємо на меті зосередити свою увагу на питаннях специфіки соціально-педагогічної діагностики асоціальної поведінки неповнолітніх. Вважаємо за доцільне перед розглядом особливостей соціально-педагогічної діагностики з’ясувати деякі питання пов’язані, перш за все, з асоціальною поведінкою особистості. З цього приводу варто зазначимо, що нормативність будь-якого поведінкового прояву визначають на основі загальноприйнятих правила поведінки. Ними виступають соціальні норми. Більшість наукових теорій [4; 13; 20; 23; 25] розглядають їх як регулятори, котрі закріплюють поведінку, що виражає типові соціальні зв'язки та відносини, характерні для більшості представників соціальної групи. Згідно з В. М. Дімовим [2], принциповим критерієм, який відділяє категорію «соціальна норма» від девіації, є руйнівний вплив останньої, що являє собою реальну загрозу фізичному чи соціальному виживанню оточуючих. Процес і результат засвоєння соціальних норм у ході соціалізації буває неоднозначними, тому визначається поняттями як адаптивної, так і дезадаптованої поведінки. Нами встановлено, що «дезадаптація в соціально-педагогічному аспекті – це особливий різновид поведінки неповнолітнього, що характеризується асоціальними проявами, не відповідає основним принципам…, які визнані обов’язковими для дітей і молоді» [10, 22]. Слід наголосити, що у сфері педагогічного впливу лежать, насамперед, групові форми такої поведінки, котрі можуть не відповідати культурним, соціальним та правовим нормам. Щодо порушення правових норм, то проявляються вони у так званій делінквентній (протиправній, або антисоціальній) та злочинній поведінці. Згідно з визначенням О. В. Змановської, «антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей» [3, 33]. Ряд досліджень [8; 15; 21] розглядають делінквентність як психологічну готовність до правопорушення, передумовою якої є важковиховуваність. Встановлено також, що це поняття характеризує випадки повторюваних, асоціальних за своєю суттю вчинків і дій, формування негативно орієнтованих особистісних установок. Проведення соціально-педагогічної діагностики антисоціальної поведінки, її виявлення та вивчення, на нашу думку повинно проходити в декілька етапів. Так, перший етап роботи щодо визначення оптимального підходу до роботи з такою категорією неповнолітніх насамперед повинен починатися зі встановлення тих проявів їх поведінки, котрі правомірно класифікувати як антисоціальні, або делінквентні. Так, Н. П. Онищенко [17] серед виявів делінквентної поведінки вказує такі: § агресивна насильницька поведінка, що спрямована проти особистості людини та включає приниження їх гідності (бійки, підпали, вияви садизму, хуліганства, нанесення тілесних ушкоджень та ін.); § корислива поведінка, тобто дії, що передбачають швидке матеріальне збагачення (поєднує дрібні крадіжки, вимагання, викрадення авто та ін.); § незаконне виготовлення, придбання, зберігання та продаж наркотичних речовин. Цінним для диференціації проявів антисоціальної поведінки є їх характеристика за віковою ознакою, подана О. В. Змановською [3, 33]: § дорослі люди (особи старші 18 років) - антисоціальна поведінка виявляється переважно у формі правопорушень, що спричиняють за собою кримінальну або цивільну відповідальність і відповідне покарання; § підлітки (особи від 13 років) - переважають такі види антисоціальної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками; § дитячий вік (особи від 5 до 12 років) - найбільш поширеними є такі форми антисоціальної поведінки, як насильство щодо молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжки, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали. На другому етапі соціально-педагогічної діагностики для вирішення таких питань, як визначення ступеня вираженості антисоціальності та міри дії на особу, важливе значення також має систематизація типів неповнолітніх, що проявляють антисоціальну поведінку. Ми рекомендуємо соціально-педагогічну діагностику на цьому етапі проводити з урахуванням трьох класифікаційних аспектів. З огляду на організаційно-педагогічний аспект, типи неповнолітніх делінквентів визначаються для того, щоб при плануванні профілактичної роботи з ними можна було вказати місце її проведення, умови й осіб, які будуть її проводити. Для цього можна використати Комплексну експрес-діагностику соціально-педагогічної занедбаності (МЕДОС) [16, 220-234]. Встановлено, що типи, виділені на цьому етапі, співвідносяться з видами девіантної поведінки (асоціальна чи аномальна). Так, коли спостерігалася тенденція до аномальної, то повинна домінувати медична та психотерапевтична допомога. Коли ж фіксується асоціальна поведінка, то позначається характер її прояву (порушення культурних, соціальних чи правових норм), що дозволяє встановити напрям соціально-педагогічної профілактичної роботи (профілактика стримувальна, коригувальна чи реабілітувальна) і провідних суб’єктів її реалізації (сім'я, однолітки, школа, педагогічний колектив, шефи, інспектори служби у справах неповнолітніх, лікарі, позашкільні дитячі заклади, а, можливо, і спеціальна школа). Урахування соціально-педагогічного аспекту основним критерієм об’єднання неповнолітніх у певні профілактичні групи передбачає вивчення динаміки та мотивації антисоціальної поведінки особистості. Цінною в цьому аспекті можна вважати Діагностичну програму вивчення рівнів вихованості школярів [22, 20-21]. Саме тому на цьому етапі важливим є визначення рівня антисоціального вчинку неповнолітнього. Так, В. М. Оржеховська [18, 12] пропонує виділяти три такі рівні: 1. Порушення дисципліни та норм моралі (культури поведінки, статуту школи, дитячих і молодіжних громадських організацій; прогули, бійки, паління, вживання алкоголю, прояви грубощів, нечесності, жорстокості). 2. Правопорушення – проступки (дрібні крадіжки, хуліганство, порушення нормативних актів – адміністративних і цивільних). 3. Правопорушення – злочини (порушення норм кримінального кодексу, які підлягають покаранню судом). Крім того вченою вказується, що відповідна динаміка проявляється й у стадіях переходу важковиховуваності у правопорушення, зокрема: 1 стадія - поява особистісних недоліків у вихованні та негативного зовнішнього впливу, непідготовленість до діяльності; 2 стадія - закріплення особистісних недоліків у результаті помилок виховання, що повторюються; 3 стадія - утворення стереотипу негативної поведінки як результату переходу особистісних недоліків в негативні якості; 4 стадія - виникнення потреби в негативній поведінці в результаті набуття негативного досвіду. На цьому етапі соціально-педагогічної діагностики доцільно користуватися також типологією неповнолітніх правопорушників, що була запропонована ще Н. І. Озерецьким[5, 116] у 1932 році. Вона випливає зі ступеня вираженості та характеру особистісних деформацій особистості. В сучасній інтерпретації її можна представити таким чином: · професійні правопорушники, особистість яких характеризується наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб, вони мають сформовані асоціальні погляди та цінності, відносять себе до конкретного злочинного угрупування; · нестійкі - нестійкість внутрішнього світу, погляди та цінності перебувають у стадії формування, злочинні чи асоціальні дії вчиняються під впливом обставин, що склалися, або оточуючих осіб; · звичні - особистість їх характеризується досить високим рівнем правосвідомості, наявність розкаяння з приводу своїх вчинків, але поведінкова активність ґрунтується на суб’єктивному визнанні неможливості принципово змінити те, що відтепер особистість вважає своєю долею; · випадкові – тут точніше було б казати не про девіантну поведінку, а про одиничний вчинок, що має відхилення від нормативів внаслідок дії зовнішніх умов (наприклад, алкоголю). Кожен із цих типів може бути охарактеризований і за допомогою домінуючого конфлікту. Так для першого виду основним є конфлікт між суспільною культурою та злочинною субкультурою, фасаду, яким зокрема особистість пояснює свою антисоціальну діяльність. Для другого типу домінуючим є складний двосторонній конфлікт між особистістю та соціумом, особистістю та злочинною субкультурою. І суспільство, і субкультура мають підстави розглядати особистість як свого потенційного члена та вимагають від неї беззастережного слідування системі норм і принципів. Для третього типу домінуючим виступає внутрішній конфлікт, зумовлений розбіжностями між світоглядними уявленнями та поведінковими проявами. До вирішення цього внутрішнього конфлікту всі зовнішні впливи розглядаються як вторинні і недостатньо актуальні. Важливе місце у діагностиці поведінки має встановлення її мотивації. Аналіз ряду досліджень [1; 14; 24] дозволив виділити такі несвідомі мотиви, що можуть діяти в разі антисоціальної поведінки: § бажання, що вимагають негайного задоволення; § переживання безсилого гніву, відчаю / агресії, що шукає розрядки; § образа, що вимагає помсти; § заздрість, що спонукає до відновлення справедливості; § недовір'я та прагнення зберігати дистанцію; § фантазії величі та всемогутності. Щодо розгляду детерміації антисоціальних дій, то звичайно говорять про сукупність зовнішніх умов і внутрішніх причин, що викликають подібну поведінку. Безумовно у кожному конкретному випадку має місце унікальне поєднання чинників, проте можна визначити деякі загальні тенденції у формуванні антисоціальної поведінки. Таким чином, за детерміацією можна діагностувати такі групи неповнолітніх з антисоціальною поведінкою [3, 105]: § особи, в яких унаслідок ряду причин виявляються не розвинутими вищі відчуття (совість, почуття обов'язку, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро та зло, що спотворює їх емоційну реакцію на вчинки; § особи з гіпертрофованими віковими реакціями (опозиції, емансипації, негативної імітації та ін.), що вказує на скороминущий характер їх опозиційної та антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов); § особи, котрі стійко відтворюють антисоціальну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звичною нормою (з негативним образом самого себе, відсутністю навичок самоконтролю, слабо розвинутою совістю, споживацьким ставленням до людей); § неповнолітні з психічними та невротичними розладами (в них поряд з антисоціальною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвитку); § неповнолітні, котрі свідомо вибирають делінквентну поведінку (котрі не страждають психічними розладами, володіють достатнім самоконтролем і розуміють наслідки свого вибору). На цьому етапі доцільним є використання Методики діагностики схильності до поведінки з відхиленнями [16, 255-261]. Прогностичними ознаками ризику (в плані подальшого формування антигромадської поведінки) можна вважати: відсутність совісті та відчуття вини, патологічну брехливість, споживацьке ставлення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію. Психолого-педагогічний аспект соціально-педагогічної діагностики диктується конкретними (частковими) завданнями, враховуючи специфіку основних проблем та особистісних характеристик неповнолітніх. В руслі виконання його завдань можна використати такі діагностичні методики: Методика діагностики вад особистісного розвитку (ДВОР), Орієнтовна схема психолого-педагогічного аналізу особистості учня [18, 327], Анкета для учнів на вивчення способу життя [18, 284], Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (МПДО) [21, 26-35], Методика діагностики узагальнених смислових установок (незакінчені речення) [21, 35-43], Методика експрес-діагностики характерологічних особливостей учнів [18, 329]. До особливостей неповнолітніх правопорушників можна віднести: § наявність особистісних деформацій; § стійка втрата зв'язків з учбовим або трудовим колективом, повне ігнорування їх правових і етичних оцінок у виробничій сфері цих неповнолітніх характеризують відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності, утилітарне відношення до професії (як до можливості отримати з неї тільки матеріальну й іншу споживацьку вигоди), відсутність пов'язаних з нею планів; § прагнення до досягнення успіхів в учбовій і виробничій діяльності, суспільній роботі у правопорушників заміщено, як правило, дозвіллєвими потребами та інтересами. Сама система оцінок і переваг у таких людей все більше орієнтується на цю сферу. Саме тут фіксуються і гіпертрофовані потреби й інтереси, пов'язані з гонитвою за модним одягом, інформацією, значущою для даного мікросередовища, і т.д.; § безцільне проведення часу, що формує відповідний негативний інтерес. Воно закріплюється в звичках, які, у свою чергу, ведуть до формування соціально-негативних потреб. Відповідно спотвореному розвитку потреб на поведінковому рівні виробляються звички до суспільно небезпечних, протиправних способів їх задоволення; § наявність явно виражених негативних по своїй соціальній суті потреб, інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах і т.п. зафіксовано не менше ніж у 2/3 осіб, що вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивки, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, культивована ворожнеча до певних груп підлітків і т. п.; § істотні деформації етичних і правових ціннісних орієнтацій. Поняття товариства, обов’язку, совісті, сміливості та ін. переосмислюються цими підлітками, виходячи з групових інтересів. Життєва мета зміщується у них у бік психологічного комфорту компанійсько-групового характеру, щохвилинних задоволень споживача, наживи. Скоюючи аморальні та протиправні вчинки, вони прагнуть всіляко «ушляхетнювати» їх мотиви, оцінювати спотворено поведінку потерпілих. У них чітко фіксується позиція схвалення або «розуміння» більшості злочинів, заперечення та повного ігнорування власної відповідальності за протиправну поведінку; § визнання допустимості порушення кримінально-правової або будь-якої іншої правової заборони, якщо дуже потрібно, у тому числі якщо цього вимагають інтереси групи. Необхідність дотримання вимог закону співвідноситься головним чином із ступенем вірогідності покарання за допущені порушення; § в емоційно-вольовій сфері підлітків, що вчинили злочини, частіше за все фіксуються ослаблення відчуття сорому, байдуже відношення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, несамокритичність; § емоційна неврівноваженість, пихатість, упертість, нечутливість до страждань інших, агресивність також можна віднести до найпоширеніших характерологічних рис неповнолітніх злочинців. При цьому знову йдеться не про вікові особливості, які б були властиві основній масі підлітків взагалі, а саме про криміногенні зсуви, деформаціях в морально-емоційній, етичній сферах, характерних саме для осіб, які скоюють злочини; § останнім часом дослідниками [5; 7; 11] багато уваги приділено виявленню обтяженості неповнолітніх злочинців різними нервово-психічними аномаліями. Як соціально обтяжені дефекти психофізичного і інтелектуального розвитку і стану, що має більш високий ступінь поширеності серед неповнолітніх злочинців в порівнянні з підлітками, які правопорушень не скоюють, дослідниками зафіксовані: § різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньоутробного розвитку, пологів, в дитячому і ранньому дитячому віці (в тому числі від черепно-мозкових травм, загально-соматичних та інфекційних захворювань); § яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, ранимість, примхливість, афективність, дратівливість, постійна тривожність, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови й ін.); § явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність і т. д.) або виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду; § знижений рівень інтелектуального розвитку. Таким чином, в абсолютній більшості неповнолітні, що проявляють антисоціальну поведінку, - ця особи, що володіють звичками, схильностями та стійкими антигромадськими стереотипами. Щодо безпосередньо процесу соціально-педагогічної діагностики, то слід виходити з положення про те, що в закладах освіти повинні використовуватись стандартизовані та адаптовані тести, щоб попередити негативний вплив на психіку неповнолітнього. Тому комплекс діагностичних методик повинен будуватися з тих, які пройшли вже відповідну апробацію. На основі узагальнення робіт дослідників, що займалися питаннями діагностики неповнолітніх [6; 12; 19], нами було визначено ряд вимог, які доцільно дотримуватися при дослідження осіб з антисоціальною поведінкою. Так, наприклад, бесіду з підлітками слід вести інакше, ніж з молодшими школярами. Тут неприйнятна позиція «екзаменатор-іспитований». Тому соціальному педагогу слід виступати в ролі співрозмовника, який поважає свого партнера. Не рекомендується поводитись занадто по-дружньому. Результати обстеження залежать від установки, з якою прийшов підліток. Йому слід пояснити мету дослідження (не обов’язково справжню), наприклад вивчення працездатності чи профорієнтація. Після експериментального дослідження проводиться заключний етап бесіди з неповнолітнім, де з’ясовується, які завдання сподобались йому, як він оцінює свої успіхи. Спостереження ведеться і під час використання інших експериментальних методів. Фіксувати отриману інформацію зручно в спеціальній, завчасно підготованій картці-схемі. Протокол спостереження зазвичай починають з обстеження зовнішнього вигляду. Тут важливо зазначити особливості будови тіла неповнолітнього (наявність диспропорцій чи фізичних вад, відповідність віку фізичному розвитку). Охайність одягу, шкіри відображають соціально-культурні стереотипи сім’ї. Колір обличчя свідчить як про стан здоров’я, так і про емоційний стан. Обов’язково треба зафіксувати особливі прикмети: шрами, татуїровки. Особливості зачіски й одягу відображають смак, уподобання, ставлення до загальноприйнятих норм. Постава, ступінь рухливості, міміка і жести є проявами загального тону настрою. Сюди також відносять пластичність рухів, їх енергійність, загальна рухливість. Оцінюючи міміку й жестикуляцію, треба відзначити їх відповідність ситуації та висловлюванням неповнолітнього. Слід фіксувати також і невротичні прояви: тремтіння рук, знизування плечима, кусання нігтів, совання на стільці. Ці прояви посилюються при зростанні напруженості. Особливе значення має фіксація змін настрою, вплив на нього зовнішніх факторів. Характеристику мови проводять, оцінюючи інтенсивність голосу, його тембр, виразність, темп мовлення і ступінь його активності, вимова, словниковий запас. Окремо фіксуються спостереження ходу роботи неповнолітнього: його темп, ступінь наполегливості, відволікання, розуміння завдань; реакція на невдачу, зауваження педагога. Таким чином, підсумовуючи вище означене, можна констатувати, що при роботі з неповнолітніми, котрі демонструють антисоціальну поведінку, наукова та практична соціально-педагогічна діагностика вирішує ряд типових для неї задач. До них відносяться наступні: встановлення наявності у неповнолітнього конкретних поведінкових проявів, які можна кваліфікувати як антисоціальні; визначення ступеня сформованості антисоціальної мотивації та детермінації антисоціальної поведінки, їх вираз в певних кількісних і якісних показниках; опис соціально-психологічних і поведінкових особливостей неповнолітнього з антисоціальною поведінкою; порівняння ступеня розвинутості властивостей, що вивчаються, у неповнолітніх з нормативною та ненормативною антисоціальною поведінкою. В руслі означеної проблеми перспективним вбачаємо більш детальне вивчення питання ролі соціального педагога при проведенні соціально-педагогічної діагностичної роботи, особливості підготовки його до здійснення цього напрямку професійної діяльності. Список літератури: 1. Айхорн А. Трудный подросток. / А. Айхорн. - М., 2001. – 132 с. 2. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: [учеб.-метод. пособ. ; Под ред. М. И. Рожкова]. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 140 с. 3. Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений]. / Е. В. Змановская. – [2-е изд., испр.] – М.: Изд. центр «Академия», 2004. – 287,[1] с. – (серия «Высш. профес. образование. Психология»). 4. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения: [учеб. пособ. для вузов]. / Ю. А. Клейберг. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт-М», 2001. – 160 с. 5. Кондратенко В. Т. Девиантное поведение подростков: Социально-психологические и психиатрические аспекты. / В. Т. Кондратенко. – Минск, 1988. – 207 с. 6. Кондратенко Л. Грамотне застосування психодіагностичних методик / Л. Кондратенко. // Психолог. – №18. – трав. – 2004. – С. 13-21. 7. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей. / В. В. Королев. - М., 1992. 8. Круттер М. С. Молодежная преступность. Социально-психологический и социально-экономический аспекты / М. С. Круттер. // Философские науки. – 2002. – № 2. – С. 81-97. 9. Линник Л. М. Соціально-педагогічна діагностика як умова успішної профілактики негативних проявів у поведінці неповнолітніх / Л. М. Линник // Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (Ялта, 5-7 квітня 2007 р). – [Зб. статей]. Вип. 3. Ч 1. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – 264 с. – С. 195-201. 10. Линник Л. М. Соціально-педагогічні засади профілактики важковиховуваності підлітків: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05. - Соціальна педагогіка. / Леся Миколаївна Линник. – Луцьк, 2006. – 286 с. 11. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – Л.: Медицина, 1983. – 256 с. 12. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології: [навч. посібник]. / Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна, В. М. Піскун. – К.: Перун, 1996. – 464 с. 13. Матузов Н. И. Право в системе социальных норм. [Электронный ресурс] / Н. И. Матузов. // Правовед. – 1996. - Режим доступа: www.law.edu.ru/magazine/pravoved/article.asp?magNum=28magYear=1996&articleID=151577 14. Можгинский Ю. Б. Агрессия у подростков: Эмоциональный и кризисный механизм. / Ю. Б. Можгинский. - СПб., 1999. – 46 с. 15. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. / Р. В. Овчарова. – М.: ТЦ Сфера, 2002. – 480 с. 16. Овчарова Р. В. Технологии профессиональной деятельности практичного психолога образования: [учеб. пособ. для студ. спец. вузов]. / Р. В. Овчарова. – М.: ТЦ Сфера: ООО «Юрайт-М», 2001. – 442 с. 17. Онищенко Н. П. Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності громадських організацій: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07. - теорія виховання. / Наталія Петрівна Онищенко. – Переяслав-Хмельницький, 2003. – 232 с. 18. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: [Навч.-метод. посіб.] / В. М. Оржеховська. – К.: ВУАН, 1996. – 352 с. 19. Рєпнова Т. Ефективна психодіагностика в роботі практичного психолога. / Т. Рєпнова. // Психолог. – №13. – квіт. – 2004. – С. 4-8. 20. Словарь по социальной педагогике: [учеб. пособ. для студ. высш. учеб. зав. ; Автор и сост. Л. В. Мардахаев]. – М.: Академия, 2002. – 368 с. 21. Степанов В. Г. Психология трудных школьников: [учеб. пособ. для студ. высш пед. учеб. зав.] / В. Г. Степанов. – [3-е изд., перераб. и доп.] – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 336 с. 22. Шилова М. И. Изучение воспитанности школьников. / М. И. Шилова. – М., 1982. - 104 с. 23. Эльстер Юн. Социальные нормы и экономическая теория. [Электронный ресурс] / Эльстер Юн. // Высшая школа экономики. - Режим доступа: www.hse.ru/science/igiti/thesis3/3_2_2_Elster.pdf. – 1989. – 28 с. 24. Энциклопедия глубинной психологии / [Под ред. А. М. Боковикова]. - М., 2001. - Т. 2. 25. McCaghy Ch. Deviant Behavior: Crime, Conflict, and Interest Groups. / Ch. McCaghy, T. Carpon. – [3 ed.]. – Macmillian College Publishing Company. Inc., 1994. – 436 р.

Вольнова Л.М. Диференціація важковиховуваних підлітків як умова успішної психолого-педагогічної роботи з ними / Л.М. Вольнова // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова : зб. наук. праць. – 2012. – Випуск 15. – К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2012. – С. 97-104. – (Серія 11. Соціальна робота. Соціальна педагогіка) (0,45 д.а.) УДК 37.013.42-0.53.6 Л. М. Вольнова, НПУ імені М. П. Драгоманова ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ВАЖКОВИХОВУВАНИХ ПІДЛІТКІВ ЯК УМОВА УСПІШНОЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З НИМИ У статті представлено психолого-педагогічну характеристику профілактично-корекційних груп важковиховуваних підлітків («вразливі», «конфліктні», «самовпевнені»); окреслено напрями і зміст роботи з кожною із груп. Ключові слова: параметри важковиховуваності, важковиховувані підлітки, профілактично-корекційні групи, «вразливі», «конфліктні», «самовпевнені» підлітки. В статье представлена психолого-педагогическая характеристика профилактически-корекционных групп трудновоспитуемых подростков («впечатлительные», «конфликтные», «самонадеянные»); обосновано направления и содержание работы с каждой из групп. Ключевые слова: параметры трудновоспитуемости, трудновоспитуемые подростки, профилактически-корекционные группы, «впечатлительные», «конфликтные», «самонадеянные» подростки. In the article psychological and pedagogical description of prophylactic groups of awkward teenagers («impressionable», «conflict», «presumptuous») is presented; directions and maintenance of work with each of groups are grounded. Key words: parameters of disturbance in upbringing, an awkward teenager, and prophylactic groups, «impressionable», «conflict», «presumptuous» teenagers. Вести мову про організацію психолого-педагогічної профілактичної роботи з підлітками з девіантною поведінкою можна лише тоді, коли фахівець досить добре уявляє, з яким контингентом йому необхідно працювати. Адже відомо, що внаслідок несприятливих обставин з’являються різноманітні порушення соціалізації, які відображаються у неадекватній поведінці й ставленні підлітків і молоді до соціальних норм, до вимог усієї системи суспільних відносин, у які включається людина на кожному етапі її соціального розвитку й становлення. А відтак простежується явище, коли соціальні відхилення та соціальна дезадаптація підлітків і молоді супроводжується деформацією їх соціальних зв’язків, а також категоричним відчуженням від сім’ї та школи. До порушення соціальних норм, як правило включають такі: грубість, дратівливість, запальність, нестриманість, байдужість, упертість, зухвальство, негативізм, вередливість, розбещеність, брутальність, різкість, неорганізованість, брехливість, егоїзм і навіть егоцентризм, неслухняність, самовпевненість, прагнення «висунутися», керувати ровесниками, довести свою зверхність, поблажливе ставлення до вад і негативних якостей ровесників, зневажливе ставлення до дорослих, протидія виховним впливам, конфліктні стосунки з дорослими і однолітками. З метою подолання такого відчуження та включення об’єктів соціалізації у суб’єкт-суб’єктні відносини і систему соціально-значущої діяльності необхідно реалізувати комплекс психолого-педагогічних заходів, спрямованих як на оздоровлення соціальної ситуації та психолого-педагогічних умов у школі, сім’ї, так і на індивідуальну психолого-педагогічну профілактику та корекцію особистості з девіантною поведінкою. Різні аспекти порушеної проблеми висвітлені Л. І. Божович, Б. С. Волковим, Г. Крайгом, В. С. Мухиною, Ф. Райсом, А. А. Реаном та ін., якими обґрунтовано особливості підліткового віку як передумови виникнення девіантної поведінки. Т. І. Бєлавіною, І. В. Козубовською, О. І. Кочетовим, Н. Ю.Максимовою, Н. П. Онищенко, В. М. Оржеховською, Н. О. Ричковою, М. І. Рожковим, В. Г. Степановим, Г. В. Товканець, Г. Г. Федоровою, О. В. Шараповою та ін. розроблялися положення психолого-педагогічної профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. При цьому дослідники наголошують, що важковиховуваність співвідносна з груповою формою діяльності неповнолітніх, особливо у підлітків. У них прийняття групових поглядів поєднується з придушенням власних сумнівів у нормативності своєї поведінки, що часто сприяє становленню у них групових форм девіантної поведінки. Звідси випливає, що врахування психолого-педагогічних аспектів організації профілактичної роботи з підлітками взагалі і важковиховуваними, зокрема, вимагає обов’язкової опори на таку їх вікову типологічну особливість як схильність до групування. Враховуючи означене, метою нашої статті ми визначили: обґрунтування психолого-педагогічних параметрів важковиховуваності та окреслення на цій основі основних напрямів профілактично-корекційної роботи з підлітками. Досвід організації практичної профілактично-корекційної роботи довів, що її необхідно розпочинати із виявлення, до якої умовної групи важковиховуваних належать проблемні підлітки. Така приналежність встановлюється на основі врахування трьох параметрів важковиховуваності, а саме: 1) характерологічних особливостей, які виступають внутрішніми передумовами асоціальних проявів; 2) рівня вихованості, що відображається у спрямованості особистості; 3) характеру проявів девіантної поведінки. Диференціацію важковиховуваних за цими параметрами та простежування змін у їхній поведінці й характері доцільно здійснювати за допомогою відповідних діагностичних карт, які детально описано нами у «Методичних рекомендаціях щодо психолого-педагогічної роботи з важковиховуваними неповнолітніми» [1]. З метою вивчення вказаних параметрів можна застосувати такі діагностичні методики, як: «Методика вивчення комунікативних та організаторських здібностей», «Шкала тривожності» Ч. Д. Спілберга, «Методика визначення особистісної адаптованості», а також методики, адаптовані автором для учнів 6-8 класів, зокрема, «Шкала оцінки потреби в досягненнях» (за Ю. Д. Орловим), тест «Схильність до ризику» (за Л. М. Семенюком), «Шкала самооцінки» (за Дембо – Рубінштейном), «Методика вимірювання імпульсивності» (за В. А. Лосенковим), «Тест оцінки рівня конфліктності». Діагностичні показники, відображені у вигляді індивідуальних діагностичних карт дозволяють умовно (з психолого-педагогічною метою) виокремити кілька груп важковиховуваних, склад яких може бути непостійним у зв’язку з нормалізацією рівня окремих ознак важковиховуваності. Нижче нами представлено психолого-педагогічну характеристику трьох профілактично-корекційних груп, в які умовно були об’єднані важковиховувані підлітки і, відштовхуючись від специфіки яких ми планували і зміст профілактично-корекційної роботи. У першу профілактично-корекційну групу, яку ми позначили як «вразливі», можна умовно включити підлітків із високим рівнем тривожності та з різними рівнями дезадаптації, які виступають основними чинниками девіантної поведінки підлітків цієї групи. Вказані ознаки зазвичай поєднуються із заниженою самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, ускладнюючи характер девіантних проявів. Нами встановлено, що спільним для підлітків цієї групи є: надмірна особистісна тривожність, емоційна напруженість та швидка зміна настрою, ізольованість у групі однолітків, похмурість, постійне очікування негативних оцінок, емоційна вразливість, нервозність, апатія, пасивність та безініціативність. Однак у таких підлітків непогано розвинені комунікативні здібності, а девіантна поведінка простежується в основному в психотравмуючих ситуаціях, на що доцільно звертати особливу увагу при організації профілактичної роботи. Спрямованість переважно нестійка; домінує порушення культурних норм, рідше – соціальних. Характерні недоліки поведінки, що є початковою стадією розвитку соціальних відхилень, результатом несформованості досвіду поведінки чи постійних невдач у тій чи іншій діяльності. Тобто, якщо формування особистості не коригувалося у відповідності до зростаючих суспільних вимог, то виникали суперечності між вимогами ззовні і реакцією дитини на них. У цих умовах і проявляються недоліки поведінки: помилки в роботі, відчуженість, конфліктність у стосунках з людьми тощо. Група ризику Зона ризику Позитив високий рівень тривожності і/або дезадаптованість низький рівень самооцінки і/або низький рівень мотивації досягнень високий рівень комунікабельності Ознаки профілактично-корекційної групи можна відобразити у вигляді формули, за якою чітко простежуються основні характерологічні особливості, що зумовлюють девіантну поведінку (група ризику), ускладнюють її характер (зона ризику), а також ті, на які можна спертися при організації відновлювальної роботи (тобто позитив). Психолого-педагогічна робота з підлітками профілактично-корекційної групи «вразливих» повинна спрямовуватися на подолання тривожності у шкільному середовищі та формування навичок досягнення емоційного комфорту, розвиток навчальної мотивації, опираючись на актуальні потреби підлітків, при цьому слід охопити якомога більше коло життєвих мотивів (пізнавальні мотиви, мотиви компетентності, мотиви спілкування з вчителями і ровесниками, мотиви поваги зі сторони дорослих і однолітків, мотиви досягнень, мотиви особистісної відповідальності та особистісної причинності, мотиви самоствердження). Завдання психолого-педагогічної роботи з такими підлітками є: формування уміння позитивно оцінювати певну ситуацію та її перспективи, навичок самоконтролю; розвиток умінь долати почуття власної неповноцінності, знаходити і використовувати адекватні засоби і способи задоволення основних потреб; виховання почуття справедливого, доброзичливого ставлення до себе оточуючих, упевненості у собі та своїх діях. При цьому важливо, щоб дорослі (педагоги, батьки) створили умови для прояву здібностей та інтересів, цікавились успіхами та доручали посильні завдання (насамперед, удома); у школі залучали до громадської роботи на позиціях помічників; у класі – доручали виступи, організацію словесних конкурсів, створювали ситуації для прояву ініціативності, організували шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою. Для формування та розвитку позитивної мотивації діяльності варто: сприяти розвитку мотивації навчання та загальної мотивації діяльності шляхом підняття самооцінки школярів, розвитку довільності поведінки, стратегій подолання труднощів; розвивати вміння долати труднощі та невдачі, вміння прогнозувати результат своєї діяльності, гідно приймати поразки, аналізувати причини невдач, не допускати розчарувань; формувати навички ефективної взаємодії з оточуючими; формувати позитивне ставлення до себе як до суб’єкта діяльності. Основний напрям психолого-педагогічної роботи – профілактика, провідні суб’єкти психолого-педагогічної роботи – школа, сім’я. Підлітків профілактично-корекційної групи «вразливих» доцільно також залучати до занять з тренінг-курсу «Мотивація діяльності», який може передбачати таку тематику: «Школа, у якій я навчаюсь» (Обговорення результатів анкетування); «Мій улюблений предмет»; диспут «Життя навчає краще, ніж шкільна наука»; диспут «Чого не навчився в молодості, не надбаєш і у зрілому віці» / «Вчитись у будь-якому віці не пізно»; диспут «Розум не дарунок природи, а результат навчання і досвіду»; «На перетині наук... дуже цікаво!» (фізика – література; математика – історія; хімія – географія; біологія – мова); «Якби я був директором школи»; «Класний керівник чи куратор?»; «Батьківські збори навпаки»; «Шкільне самоврядування»; «Школа майбутнього»; «Чи є альтернатива школі?»; «Перший раз у новий клас»; «У класі конфлікт»; «Кохання і навчання: заважає чи допомагає?»; «Важкі домашні завдання»; «Ким я мрію стати»; «Соціальний педагог: що я можу тобі розповісти»; «День вчителя – день учня»; «Випускні іспити: бути чи не бути?»; «Наші батьки про свою школу»; «Мої діти у школі»; «Прощавай школо! Дякую?»; «Чи існує шкільна дружба?» та ін. До другої профілактично-корекційної групи – «конфліктних» – ми умовно включили важковиховуваних підлітків із низьким рівнем комунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності. Ці ознаки можуть поєднуватися також з високою тривожністю, імпульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадекватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Нами встановлено, що спільним для підлітків цієї групи є: труднощі у встановленні контактів із однолітками, відсутність прагнення до спілкування; схильність до проведення часу наодинці; не вміння відстоювати свою думку; важке переживання образ; хвороблива реакція на критику. Такі підлітки часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм; їх спрямованість носить переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме особистісні недоліки як наслідок типових помилок у поведінці. Це прогалини у розумовому, моральному і вольовому розвитку. Зазначимо, що вони легко усуваються при інтенсивному розвитку позитивних якостей. При неефективній профілактично-корекційній роботі недоліки поведінки можуть розвиватися в особистісні недоліки. Особливості цієї профілактично-корекційної групи можна відобразити у вигляді формули: Група ризику Зона ризику Позитив низький рівень комунікабельності та/або високий рівень конфліктності високий рівень тривожності та/або низька мотивація досягнень, неадекватний рівень самооцінки, неадаптованість низький/середній рівень імпульсивності Психолого-педагогічна робота з підлітками профілактично-корекційної групи «конфліктних» повинна спрямовуватися на ознайомлення їх з основними положеннями теорії спілкування і на основі цього формування навичок ефективної взаємодії. Саме тому завдання психолого-педагогічної роботи з підлітками повинно стати: формування навичок роботи в групі, колективі, вирішення конфліктних ситуацій; розвиток уміння активного слухання, коректного вербального і невербального спілкування; формувати; виховання толерантного ставлення до оточуючих та гідної поведінки. При цьому важливо, щоб дорослі (педагоги, батьки) вдома забезпечили доброзичливу обстановку, обмежили конфлікти при дитині; у школі створювали ситуації вибору між особистісними і соціальними цінностями, формували стійкі позитивні мотиви поведінки; у класі – залучали до аналізу вчинків різних героїв, подій, самодіагностичних і формуючих практикумів (особистісна цінність). Для формування навичок взаємодії та ефективного спілкування варто: ознайомити підлітків з типами, видами спілкування та навчати прийомам активного слухання; показати значущість толерантної поведінки під час взаємодії з іншими, формувати навички безоціночного спілкування, навчити підлітків виражати свої почуття без невдоволення, образ; формувати навички, необхідні для успішної взаємодії між людьми, що мають розбіжності у думках та поглядах; сприяти формуванню позитивної самооцінки й усвідомленню унікальності особистості кожної людини. Підлітків профілактично-корекційної групи «конфліктних» доцільно також залучати до занять з тренінгу спілкування «Розвиток комунікативних умінь», який може передбачати таку тематику: «Теорія спілкування в дії»; «Види спілкування»; «Вчимось слухати активно»; «Як бути толерантною людиною»; «Нас багато...»; «...але кожен унікальний» та ін. До третьої профілактично-корекційної групи – «самовпевнених» – ми віднесли підлітків, для яких характерна неадекватна, переважно завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вони можуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись із високою імпульсивність та конфліктністю. Однак у таких підлітків достатньо розвинена мотивація досягнень та комунікабельність, проявляються різні рівні адаптованості. Особливості профілактично-корекційної групи «самовпевнених» можна описати словами основоположника підліткової психіатрії А. Є. Лічко, який зазначає, що «... тонка чутливість часто поєднується у них з дивовижною черствістю, хвороблива сором’язливість із розв’язністю, бажання бути пізнаним і оціненим іншими – з підкресленою незалежністю, боротьба з авторитетами, загальноприйнятими цінностями та поширеними ідеалами – з обожненням випадкових кумирів, чуттєве фантазування – із сухим мудруванням» [2, с.18]. Характерними ознаками їх поведінки є: комунікабельність, широке коло спілкування з метою пошуку друга, хоча й проблеми у взаєминах як з дорослими, так і однолітками, зокрема, через ревнивість, надмірну вимогливість до оточуючих поряд із безконтрольністю власних дій, схильність до образ, прагнення до лідерства, часто необдумані дії, некерованість поведінки. Для підлітків цієї профілактично-корекційної групи характерна спрямованість на себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованість різкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правових норм, зокрема, делінквентною поведінкою. Негативний спосіб поведінки у них формують якості, що є результатом ускладнення і поглиблення особистісних недоліків. Вони характеризують найбільш глибоку стадію порушення соціальних норм і проявляються у поведінці, що суперечить суспільній нормі, ідеалу. Так, невміння розуміти інших, небажання рахуватись з іншими, утриманські схильності закріплюються у поведінці, перетворюючись в індивідуалізм; неправильне ставлення до праці, уникнення її веде до брехливості, прагнення жити за чужий рахунок; недбальство в роботі сприяє виникненню безвідповідальності. Тобто особисті недоліки, ускладнившись, перетворюються у норму поведінки. Особливості цієї профілактично-корекційної групи можна відобразити у вигляді формули: Група ризику Зона ризику Позитив занижений/завищений рівень самооцінки і/або високий рівень схильності до ризику високий рівень імпульсивності та/або високий рівень конфліктності високий рівень комунікабельності та/або мотивації досягнень, нормальна адаптованість Психолого-педагогічна робота з підлітками профілактично-корекційної групи «самовпевнених» повинна допомогти їм подолати неадекватну самооцінку, розвинути позитивне ставлення до власного «Я» та оточуючих і поведінки, яка не суперечить нормам та правилам існування людей у суспільстві. Саме тому завдання психолого-педагогічної роботи з підлітками мають бути: формування почуття впевненості в собі; розвиток позитивної, соціально значущої позиції та усвідомлення свого «Я», подолання інфантилізму; сприяння становленню підлітка як суб’єкта життєдіяльності, що володіє навичками самопізнання; оволодіння вміннями використовувати свої сильні сторони для позитивної діяльності. При цьому важливо, щоб дорослі (педагоги, батьки) вдома нейтралізували факти негативного досвіду поведінки; у школі – створювали ситуації вибору між матеріально та духовно корисним, підвищували рівень правової свідомості та досвіду правовідповідної діяльності; у класі – залучали до самооцінювання і взаємооцінювання з метою формування критеріїв позитивного і негативного, включали до роботи у підгрупах. Для формування навичок мотивованої конструктивної поведінки необхідно: навчити підлітків розуміти причини виникнення гніву, усвідомлювати динаміку агресивної поведінки; вчити агресивних підлітків способам вираження гніву в прийнятній формі: безпосередньо заявляти про свої почуття; виражати гнів у непрямій формі за допомогою ігрових прийомів; розвивати у підлітків уміння спрямовувати гнів на об’єкт, виражаючи при цьому основні претензії, не завдаючи фізичної і /чи/ психічної шкоди; формувати навички конструктивного ввічливого спілкування, прагнення знайти рішення проблеми, не використовуючи агресивні засоби; навчати підлітків прийомам саморегуляції, витримки, самоконтролю; формувати позитивні риси особистості (емпатія, довіра, доброта, толерантність). Підлітків профілактично-корекційної групи «самовпевнених» доцільно також залучати до занять з тренінг-курсу «Профілактика агресивності», який може передбачати таку тематику: «Поняття про роботу Т-групи»; «Правила, за якими ми живемо»; «Коли я гніваюся...»; «Шляхи вирішення проблем»; «Я вмію контролювати себе!»; «Я та анти-Я»; «Бути добрим – це класно!» та ін. Таким чином, теоретичні узагальнення та досвід практичної роботи дозволяють зробити висновок: диференціація важковиховуваних підлітків на умовні профілактично-корекційні групи (за основними параметрами важковиховуваності) сприяє удосконаленню організації психолого-педагогічної роботи, а саме врахування загальних, типологічних та індивідуальних особливостей неповнолітнього при вирішенні конкретних проблем. При цьому досконале вивчення умовних груп підлітків через виокремлення їх загальних властивостей дозволяє виробляти адекватні стратегію і тактику психолого-педагогічної профілактично-корекційної роботи з ними. Література 1. Вольнова Л. М. Методичні рекомендації щодо психолого-педагогічної роботи з важковиховуваними неповнолітніми / Л. М. Вольнова. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. – 43 с. 2. Личко А. Е. Подростковая психиатрия : Руководство для врачей / А. Е. Личко. – Л. : Медицина, 1979. – 179 с.

Соціальна педагогіка. 5-те вид. виправ. та доп. Підручник. / за ред. А. Й. Капської. − К. : Центр учбової літератури, 2011. – 488 с. (авт. : Вольнова Л. М. Р.7, § 1 Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків – С. 334-347). Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з іншого – самої людини зумовило зростання актуальності всіх питань, пов’язаних з вихованням. До числа найбільш актуальних, що вимагають свого вивчення, належить проблема девіантної особи як об’єкта вивчення різними науками і важковиховуваних неповнолітніх зокрема як об’єкта вивчення соціально-педагогічною наукою. Треба зазначити, що, коли ми оцінюємо соціальну поведінку підлітка, то не зводимо її лише до зовнішніх проявів, оскільки за всіх обставин так чи інакше виявляється його соціальна позиція. Тому, коли ми говоримо про готовність засвоювати та реалізовувати ним на практиці соціальні норми, то оперуємо поняттями виховуваності та важковиховуваності. Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А.К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їх соціальний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготовленість до досить швидкого формування нових для нього пізнавальних, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок. Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) достатньо високий, то говорять про вихованість – сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4]. Вихованість учнів – це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропонує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й виступає результатом низького рівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомоги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до порад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах. Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють його неадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостатній розвиток свідомості, волі, почуттів. В. Г. Баженов [1] виділяє ознаки педагогічної занедбаності, що вказують на нездатність підлітка сприймати соціально-педагогічні впливи. До них належать: § порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутність необхідних позитивних чи переважання негативних орієнтацій особистості; § нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставленим цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість у їх виборі, несформованість почуття обов’язку, відповідальності; § нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рішення через невпевненість в своїх силах чи надмірну самовпевненість; § безвідповідальність, нездатність до обов’язкового виконання своїх рішень, доручень старших, колективу товаришів; § невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свій вчинок, некритичність, несформованість соціально значимих критеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання; § нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитивних результатів і способів моральної діяльності, переважання шкідливих звичок. Педагогічна занедбаність виступає своєрідною передумовою виникнення важковиховуваності. Взаємозв’язок цього поняття з вище описаними можна відобразити на такій схемі: Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій половині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва, П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» ними вважалися діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жорстокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставали на злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітній злочинець» ними ототожнювалися. Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХ століття і спочатку означав лише несприйнятливість та опірність вихованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховуваних відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостерігалися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення [8]. Дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогічну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний розвиток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюються внутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціальних норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовному світі всупереч соціально-педагогічним впливам [6]. Тобто, важковиховуваність це не просто несприйнятливість до позитивного соціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковиховуваність – це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічні впливи і адекватно на них реагувати. Безумовно утруднення в оволодінні соціальним досвідом спостерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім’ї, в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в підлітковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важковиховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гостра психолого-педагогічна проблема вона виступає стосовно молоді, яка навчається, особливо підлітків. Важковиховуваність може бути викликана різними причинами, включаючи прорахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень [2; 10] широко застосовується поняття «важковиховуваність» для позначення такого ступеня відхилення від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якому мають місце порушення моральної норми та правил співжиття людей. Тобто це поняття використовується для позначення максимально наближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на відміну від правопорушень чи патологій діяльності). В зарубіжній літературі часто поряд з поняттям «важковиховувані» вживають поняття «діти з проблемами» [7]. Однак виникнення у підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв’язанні та не завжди ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому не варто розглядати ці поняття як синоніми. Не можна також ототожнювати поняття «важковиховуваний» і «важконаучуваний». Важконаучуваність – це певний ступінь низької научуваності [10]. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх виступають: несформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальних мотивів; низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність навчання; шкільна тривожність. Вона може поєднуватися і з важковиховуваністю через відсутність об’єктивного підходу до неповнолітніх. Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень зазначено, що вони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати для характеристики неповнолітнього, який особливо болісно переживає кризу перехідного віку [5]. Такі підлітки характеризуються внутрішніми конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійкістю емоційно-вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика, переважну більшість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що всі вони завжди є важковиховуваними. Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин, поєднанням ряду не сприятливих обставин. Причини, що викликають важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніяка окремо взята причина не може фактично бути єдиною. Серед соціально – економічних умов, які впливають на виникнення важковиховуваності відмічають такі [8] : § загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій до дегуманізації); § економічні (порушення в народному господарстві, плануванні та розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді в матеріальних благах, засобах дозвілля); § соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове залучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім’ї); § соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації, негативний вплив ЗМІ); § організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність у здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем). Поряд із соціально-економічними та соціально-політичними на виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості, підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділитися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспільному житті, вони спрямовуються в негативне русло. Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умови сімейного виховання [4]: § батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя; § конфліктні ситуації; § утриманські настрої членів сім’ї, споживацтво, турбота лише про матеріальне благополуччя сім’ї на шкоду духовному; § сім’ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків; § зовні благополучні сім’ї з безвідповідальним ставлення дорослих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовного розвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог. Причинами важковиховуваності є й упущення в навчально-виховній роботі школи [3]: § недоліки в організації учнівського колективу; § вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час; § незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів; § недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недоцільний вибір засобів виховного впливу; § недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів; § незнання умов сімейного виховання, недиференційований підхід у роботі з батьками «важких» дітей; § відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їх батьками; § недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громадськості, трудових колективів; § відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи з важковиховуваними, одноманітність виховних впливів; формалізм. Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладними розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР [7]. Ці соціально-економічні і соціально-політичні, психолого-педагогічні та медико-біологічні причини виникнення важковиховуваності, як правило, діють у тісному зв’язку. Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності займає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише встановити причини його поведінки та глибше пізнати сутність його проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи з ним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності підлітка повинна включати в себе дані за такими параметрами: 1. Критерії опірності підлітка педагогічним впливам: § контактність з класним колективом; § стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі; § реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / нейтральна / ворожа; § піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір; На початковому рівні важковиховуваності відмічається безконтрольність дій, на середньому – вихід з поля педагогічного контролю; обтяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю. 2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду підлітка: § досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький; § характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженій особистій сфері / стійкий прояв негативних дій; § досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалізований / обмежений / слабкий; § досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість при зіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах / безпорадність / відчай / паніка. 3. Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерні протиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим, хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає неправильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуваності переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівень моральної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе. 4. Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокритичність підлітків і їх самовимогливість. 5. Рівень самоуправління поведінкою вивчається через використання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціометричні методики. При вивченні особистості важковиховуваного важливо встановити його типологію. У літературі [7] традиційно виділяють 4 типи важковиховуваності з характерними для них причинами виникнення та діагностичними ознаками: 1. Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украй мало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка. Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість, імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхів у навчанні; як результат негативні емоції, порушення стосунків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування у сім’ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові до змін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використанні тестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція. 2. Відхилення у психічній діяльності, або опірність педагогічним впливам зумовлена граничними порушеннями в емоційній та вольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженні інтелекту зумовлює труднощі в навчання, спілкуванні. Реакція емансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічного характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводити обережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати за емоційно-духовними проявами неповнолітнього в ході бесіди, його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація часто викривлена характеристиками оточуючих. 3. Ситуативна важковиховуваність, що зумовлена невмілими виховними діями. У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліткового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликані вони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиною встановлюється швидко за умови активного слухання, уникнення оціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе. 4. Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання за гіперпротекцією , потурання, альтернуючого виховання . Соціальному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення такою дитиною своїх проблем. Такий підліток не бажає говорити на «суспільні» теми. Варто використати методи встановлення довірливих стосунків. Для організації соціально-педагогічної роботи з власне важковиховуваними їх можна розділити на такі профілактичні групи: а) «вразливі» – підлітки з високим рівнем тривожності та з різними рівнями дезадаптації, які є основними чинниками девіантної поведінки підлітків цієї групи. Вказані ознаки зазвичай поєднуються із заниженою самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, ускладнюючи характер девіантних проявів. Встановлено, що спільним для підлітків цієї групи є: надмірна особистісна тривожність; емоційна напруженість та швидка зміна настрою; ізольованість у групі однолітків; похмурість; постійне очікування негативних оцінок; емоційна вразливість, нервозність; апатія, в’ялість, безініціативність. Однак у них: непогано розвинені комунікативні здібності, девіантна поведінка прослідковується в основному в психотравмуючих ситуаціях, на що зверталась особлива увага при організації профілактичної роботи; спрямованість переважно нестійка; домінує порушення культурних норм, рідше – соціальних; характерні недоліки поведінки – початкова стадія розвитку соціальних відхилень. При роботі з даною профілактичною групою варто знати, що: якщо соціальний педагог у процесі продумано організованої діяльності прагне підкреслити в класі їх успіхи, досягнення, підтримує їх починання, акцентує увагу інших на позитивних проявах підлітків, то вони поступово закріплюються, стають нормою поведінки. В процесі такого прояву себе по-новому, на доброзичливій основі, складаються стосунки і з однокласниками, що, безперечно, впливає на емоційне самопочуття таких підлітків, знижує їх напруженість, незадоволеність собою. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «вразливих»: сформувати вміння позитивно оцінювати певну ситуацію та її перспективи; розвивати вміння долати відчуття власної неповноцінності; розвивати відчуття справедливого, доброзичливого ставлення до себе оточуючих; розвивати впевненість у собі та своїх діях; формувати навички самоконтролю; розвивати вміння знаходити і використовувати адекватні засоби і способи задоволення основних потреб. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «вразливих»: удома – створити умови для прояву здібностей та інтересів, цікавитись успіхами та доручати посильні завдання; у школі – залучати до громадської роботи на позиціях помічників; у класі – доручати виступи, організацію словесних конкурсів, створювати ситуації для прояву ініціативності, організувати шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою. Основний напрям соціально-педагогічної роботи – профілактика, провідні суб’єкти соціально-педагогічної роботи – школа, сім’я. б) «конфліктні» – важковиховувані підлітки з низьким рівнем комунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності. Ці ознаки можуть супроводжуватися високою тривожністю, імпульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадекватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Такі підлітки: мають труднощі у встановленні контактів з однолітками, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводити час наодинці; не відстоюють свою думку; важко переживають образи; хворобливо реагують на критику; часто шкодують про свої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм. Спрямованість носить переважно конфліктний характер. Домінує порушення соціальних норм у поведінці, а саме особистісні недоліки як наслідок типових помилок у поведінці. Досвід показує, що ключем до перевиховання цих підлітків може бути опора на такі якості, як енергійність, наполегливість у досягненні поставленої мети, прагнення до престижу, першості в поєднанні з напівсвідомим почуттям власної соціальної непотрібності. Чітко виражений характер суспільної значимості виконуваних такими підлітками справ, організація їх діяльності в невеликих групах (2-3 осіб), де їм час від часу доручається керівництво роботою товаришів, сприяють дієвому їх включенню у роботу колективу. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «конфліктних»: формувати навички роботи в групі, колективі; розвивати вміння активного слухання; сформувати прийоми вербального і невербального спілкування; виробляти толерантне ставлення до оточуючих; розвивати навички гідної поведінки; ознайомити з механізмами вирішення конфліктних ситуацій. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «конфліктних»: вдома – забезпечення доброзичливої установки, обмеження конфліктів при дитині; у школі – створення ситуацій вибору між особистісними і соціальними цінностями; формування стійких позитивних мотивів поведінки; у класі – залучення до аналізу вчинків різних героїв, подій, самодіагностичні та формуючі практикуми (особистісна цінність). в) «самовпевнені» – підлітки, для яких характерна неадекватна, переважно завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вони можуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись з високою імпульсивність та конфліктністю. Однак у таких підлітків проявляються різні рівні адаптованості, достатньо розвинена комунікативність та мотивація досягнень. Характерними ознаками їх поведінки є: комунікабельність, хоча й проблеми у взаєминах як з дорослими, так і однолітками; ревнивість; широке коло спілкування з метою пошуку друга; надмірна вимогливість до оточуючих поряд з безконтрольністю власних дій; схильність до образ; прагнення до лідерства; часто необдумані дії; некерованість поведінки. Для підлітків цієї профілактичної групи характерна спрямованість на себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованість різкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правових норм, зокрема, делінквентною поведінкою. Тут слід підкреслити, що для підлітків профілактичної групи «самовпевнених» особливе значення має сама зміна обстановки та стереотипних форм реагування на неї: підкреслена довіра до них, включення в організаційно-громадську роботу, обігравання їх досягнень; однак залучення їх не тільки до виконавської, а, перш за все, до організаторської діяльності, яка передбачає вироблення вміння не тільки керувати, а й підкорятися. Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілактичної групи «самовпевнених»: сформувати почуття впевненості в собі; розвивати позитивну, соціально значущу позицію і усвідомлення свого «Я», подолання інфантилізму; сприяти становленню підлітка як суб’єкта життєдіяльності, що володіє навичками самопізнання; оволодіння вміннями використовувати свої сильні сторони для позитивної діяльності. Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підлітками профілактичної групи «самовпевнених»: удома – нейтралізація фактів негативного досвіду поведінки; у школі – створення ситуацій вибору між матеріально та духовно-корисним, підвищення рівня правової свідомості та досвіду правовідповідної діяльності; у класі – залучення до самооцінки і взаємооцінки з метою формування критеріїв позитивного і негативного, включення до роботи у підгрупах. Соціально-педагогічна робота щодо профілактики важковиховуваності підлітків може включати такі основні блоки: І. Соціально-педагогічна діагностика за такими напрямками: 1. Вивчення житлово-побутових умов учнів (класні керівники). 2. Вивчення оточення учнів за місцем проживання (класні керівники, соціальний педагог). 3. Вивчення інтересів учнів, їх зайнятості в позаурочний час (класні керівники, соціальний педагог). 4. Аналіз соціальних зв’язків учнів (класні керівники, соціальний педагог). 5. Діагностика соціально-ціннісних якостей особистості (соціальний педагог). 8. Діагностика соціально-психологічного клімату сім’ї (психолог, соціальний педагог). 9. Вивчення стану здоров’я учнів «групи ризику», схильності до шкідливих звичок (медсестра, лікар). ІІ. Підготовка соціальним педагогом творчої групи до соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними підлітками, їх сім’ями. 1. Виділення напрямів диференціювання окремих видів соціально-педагогічної профілактичної роботи між соціальним педагогом, психологом та класним керівником та визначення провідної ролі соціального педагога при організації профілактичної роботи 2. Підвищення методичної компетентності педагогічного колективу щодо соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними (заступник директора з виховної роботи, соціальний педагог). 3. Проведення систематичних соціально-педагогічних консультацій (соціальний педагог, психолог). ІII. Організація соціальним педагогом педагогічної просвіти батьків та соціально-педагогічної співпраці з громадськістю: а) участь у роботі ради профілактики у школі, надання необхідної соціально-педагогічної допомоги службі у справах сім’ї, дітей та молоді міськвиконкому, батьківському комітету, психологам; б) обмін соціально-педагогічною інформацією; в) проведення бесід виховного змісту з підлітками, які стоять на обліку в школі, чи вже скоїли злочини; г) виступи, лекції перед учнями певних класів у невеликих аудиторіях, що проводилися у формі діалогу, «запитань-відповідей»; д) організація виїзного консультпункту з постійним «Телефоном довіри», а в сільських школах «Пошти довіри». IV. Заходи щодо соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки важковиховуваних підлітків. 1. Здійснення щоденного контролю за відвідуванням учнями школи (класні керівники). 2. Пропаганда здорового способу життя (психолог, соціальний педагог). 3. Систематичне проведення засідання комісії з профілактики правопорушень (заступник директора, соціальний педагог, психолог). 4. Заслуховування звітів та аналіз профілактичної роботи класних керівників з підлітками групи ризику на засіданні методичного об’єднання (керівник методичного об’єднання, соціальний педагог). 5. Організація позакласної cоціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними: а) Робота в тренінгових профілактичних групах. б) Ініціювання та проведення класних та шкільних позаурочних заходів. в) Організація циклу психолого-педагогічних профілактичних бесід і кінолекторіїв з правових питань (заступник директора з виховної роботи, представники Відділу у справах неповнолітніх кримінальної міліції, Центру соціальних служб для молоді). г) Проведення систематичних індивідуальних та групових профілактичних бесід і консультацій з важковиховуваними та їх батьками (психолог, соціальний педагог). д) Залучення важковиховуваних до суспільно-корисної праці, громадської роботи, виконання громадських доручень (класні керівники). е) Залучення підлітків до участі в роботі гуртків (класні керівники, керівники гуртків). На завершення варто підкреслити, що проблема пошуку шляхів підвищення ефективності соціально-педагогічної профілактичної роботи набула в останній час особливу актуальність у зв’язку зі зростанням у державі злочинності, зокрема, серед неповнолітніх. У сучасних умовах повинні принципово змінитися підходи до організації профілактичної роботи, щоби від заходів адміністративно-правового впливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги неповнолітньому. А така робота вимагає чіткого визначення її засад і глибоких спеціальних знань, які розкривають сутність явищ важковиховуваності та девіантної поведінки. Питання та завдання для самостійної роботи: 1. Розкрити питання «важких» дітей в історії соціально-педагогічної думки. 2. Проаналізувати взаємозв’язок педагогічної занедбаності та важковиховуваності школярів. 3. Виділити критерії класифікації типів важковиховуваності та їх ознаки. 4. Охарактеризувати основні профілактичні групи важковиховуваних. 5. Висвітлити основні напрямки профілактики важковиховуваності школярів. 7. Проаналізувати зовнішні симптоми і особистісні причини важковиховуваності певної дитини. 8. Скласти картку-схему для обстеження важковиховуваного підлітка. Література: 1. Баженов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. / В.Г. Баженов. – К.: Рад. шк.,1986. – 130 с. – С. 18-25. 2. Воспитание трудного ребенка: дети с девиантным поведением: [учеб.-метод. пособие / Под ред. М.И. Рожкова]. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 240 с. – С.65-68. 3. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки. / З.Г. Зайцева. – К.: Рад.шк., 1991. – С. 71-72. 4. Запобігання відхиленням у поведінці школярів. – К.: Вища шк., 1993. – 143 с. – С. 9-14, 20-30, 42-44. 5. Зюбин Л.М. Растить человека: Записки психолога. / Л.М. Зюбин. – Л.: Лениздат, 1988. – 87 с. – С. 97-114. 6. Кочетов А.И. Работа с трудными детьми: [Книга для учителя]. / А.И. Кочетов, Н. Н. Верцинская. – М.: Просвещение, 1986. – 160 с. – С. 6-10, 21-33. 7. Максимова Н.Ю. Основи дитячої патопсихології. [навч. посібник]. / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, В.М. Піскун. – К.: Перун, 1996. – 464 с. –С. 154-160. 8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: [навч.-метод. посібник]. / В.М. Оржеховська. – К.: ВУАН, 1996. – 352 с. – С. 36-40, 284, 302-303, 327. 9. Поварницына В.А. Воспитательная работа школы с трудными учащимися-подростками: [Учеб. пособ.]. / В.А. Поварницына. – Челябинск: ЧГПИ, 1984. – 88 с. 10. Степанов В.Г. Психология трудных школьников: [учеб. пособ. для студ. высш пед. учеб. заведений]. / В.Г. Степанов. - [3-е изд., перераб. и доп.] – М.: Изд.центр «Академия», 2001. – 336 с. – С. 8-11.

Вольнова Л.М. Психологічні аспекти впливу середовища великого міста на студентів // ПОЛІТ. Сучасні проблеми науки. Гуманітарні науки : тези доповідей XII Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених і студентів, м.Київ, 4-5 квітня 2012 р., Національний авіаційний університет / рекол. М.С.Кулик [та ін.]. – К. : НАУ, 2012. – С.25. УДК 316.334.56 : 316.61- 057.875 Вольнова Л. М., к. пед. н., доц. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ СЕРЕДОВИЩА ВЕЛИКОГО МІСТА НА СТУДЕНТІВ Індивід при зміні типу поселення (місто, село) вимушений адаптуватися до нових умов як у соціальній, так і в культурній сфері. Особливу актуальність означена проблема набуває щодо студентів, які приїздять на навчання до великого міста. Велике місто становить специфічне соціокультурне середовище, особливий світ, що володіє низкою характеристик: висока концентрація людських, матеріально-речовинних, енергетичних та інших потенціалів і, як результат, розширене поле для реалізації прагнень студентів, підвищення рівня їх включеності в процес споживання інформації; значна соціально-культурна диференціація міського населення, що дозволяє студентам (особливо приїжджим) взаємодіяти і спілкуватися з великою кількістю реальних партнерів, розширює їх соціальний і загальнокультурний світогляд тощо. Водночас велике місто не тільки надає своїм жителя різнопланові можливості, але й примушує їх постійно робити вибір, що пов’язано з чималими психологічними зусиллями, створює атмосферу напруженості, нестабільності, нескінченного пошуку та поспіху; тут переважають анонімні, короткочасні і поверхневі контакти у міжособистісному спілкуванні, є послабленими моральні принципи і соціальний контроль за поведінкою; сам соціального статусу городянина нестійкий. Результати анкетування студентів І-V курсів гуманітарних спеціальностей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова говорять про неоднозначність оцінки ними життєвого простору великого міста: з одного боку, труднощі їх адаптації зумовлені самим соціокультурними простором Києва, його шаленим ритмом життя, великою кількість населення (30,1% першокурсників, 25,9% «старожилів»). З іншого боку, ми можемо констатувати, що часто студенти замикаються у вузькому просторі квартири чи кімнати (60,2% першокурсників, 47% старшокурсників), погано знають взагалі оточуюче їх соціокультурне середовище та його потенціал, малоактивні в плані його пізнання та перетворення (12% опитаних розширюють межі свого життєвого середовища найближчою до гуртожитку територією; 28% - розглядають як безпосередній життєвий простір свій мікрорайон; 4% - «будучи тілом тут, душею лишаються там» (вдома). При цьому 50% опитаних вважають, що тут повністю зможуть реалізувати освітні, культурні та дозвіллєві потреби, «головне, щоб він [життєвий простір] мені не заважав»; 16% опитаних і висловили своє незадоволення. Для одних велике місто стало полем для розширення кола знайомств та задоволення спільних інтересів (40%), для інших - воно виявилось ворожим і чужим (28%). Саме тому перспективним бачимо вивчення потенціалу великого міста та розробку на основі цього проектів залучення студентів до активної участі у житті великого міста як творців, а не лише як пасивних споживачів.

Вольнова Л. М. Самостійна робота із курсу «Соціальна психологія» як засіб формування професійної компетентності студентів / Л. М. Вольнова // Актуальні питання психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах [Текст]: матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. (Київ, 25 травня 2012 р.) – К.: Нац. акад. внутр. справ, 2012. – С. 41-44. Вольнова Леся Миколаївна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри галузевої психології та психології управління Інституту соціальної роботи та управління НПУ ім. М. П. Драгоманова САМОСТІЙНА РОБОТА ІЗ КУРСУ «СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ» ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ Якісна професійна підготовка сучасного фахівця в будь-якій галузі знання не може бути обмежена засвоєнням тільки теоретичних знань – необхідним її компонентом є формування практичних умінь і навичок. Не менше важливою обставиною, що обумовлює підвищення якості підготовки студентів, є постійно зростаючі складність і об’єми практичних завдань, які доводиться вирішувати психологам-практикам. У зв’язку із цим йде постійний пошук засобів підвищення ефективності викладання психологічних дисциплін, зокрема і соціальної психології. Слід зазначити, що семінарські заняття із соціальної психології допомагають студентам краще осмислити теоретичний матеріал, систематизувати і структурувати отриману на лекціях інформацію, сформувати понятійний апарат, необхідний для осмислення основних соціально-психологічних проблем. Разом із тим, у процесі вивчення дисципліни студенти повинні навчитися пов’язувати теоретичний матеріал із соціально-психологічними явищами повсякденного життя, засвоїти навички психологічного аналізу соціальної реальності, оволодіти уміннями дослідження соціально-психологічних характеристик і особливостей соціальної поведінки як своєї, так і оточуючих. Цьому сприяє комплекс завдань для самостійної роботи. Він представлений нами у формі методичних рекомендацій, а також відображений у навчальному посібнику «Соціальна психологія: компетентнісний підхід». Комплекс завдань структурований таким чином, щоб забезпечити поступове (від простого до складного) оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, тоді практичними уміннями й навичками, в кінцевому результаті – «умінням вчитися», тобто самостійно здобувати знання і використовувати їх на практиці. З цією метою кожна тема представлена за такими пунктами: методичні вказівки до вивчення теми, ключові поняття теми, основна література, тестові завдання для самоперевірки, творчі завдання та проблемні ситуації, соціально-психологічні ігри, психодіагностичний інструментарій. Як приклад, наведено комплекс завдань для самостійної роботи до теми «Соціальна взаємодія: стилі та моделі». Методичні вказівки: при виконанні завдань студентам необхідно усвідомити місце взаємодії у структурі спілкування та її зв’язок із діяльністю; проаналізувати зміст і структуру взаємодії, її типи та стилі. Необхідно розкрити специфіку та види міжособистісного впливу в процесі взаємодії, а також встановити засоби та особливості впливу при взаємодії соціального педагога / працівника з клієнтом. Студентам слід звернути особливу увагу на сутність діяльнісної, організаційної та інтерактивної компетентності у міжособистісній і професійній взаємодії. Ключові поняття теми: інтерактивна сторона спілкування, взаємодія, спільна діяльність, структура взаємодії, міжособистісний стиль взаємодії, типи взаємодії, міжособистісна взаємодія, міжгрупова взаємодія, кооперація, конкуренція, соціальний вплив, міжособистісний вплив, груповий вплив, взаємодія у соціальній роботі, вплив у соціальній роботі, втручання (інтервенція). Тестові завдання для самоперевірки засвоєння ключових понять теми: 1. Обмін вчинками та організація спільної діяльності відображається в: а) комунікативній стороні спілкування; б) інтерактивній стороні спілкування; в) перцептивній стороні спілкування; г) всі відповіді вірні. 2. Термін «інтерактивна сторона спілкування» позначає: а) сукупність феноменів, що виражають суть взаємодії людей; б) аспект комунікативного процесу; в) внутрішню, психологічну структуру діяльності; г) активність членів групи щодо підтримки її цілісності. ‹……› 14. У процесі соціальної взаємодії відбуваються зміни: а) парціальні; б) раціональні; в) індивідуальні; г) всі варіанти відповідей вірні. Як правило таких завдань до 15. Творчі завдання та проблемні ситуації. Завдання 1. Прокоментуйте вислів І. Канта: «… Чини так, щоб у твоїх діях інша людина завжди виступала метою і ніколи – засобом». ‹……› Завдання 7. Проаналізуйте наведені ситуації міжособистісної взаємодії. Встановіть види міжособистісного впливу, представлені у них, їх спрямованість, стратегії та засоби. 7.1. Проповідник Джон Шаклі завершив промову. Він бачив своїми очима, як сотні, тисячі слухачів приймають його особистий настрій, ставляться до його образів і картин, як до чогось живого, тут, у цю хвилину присутнього. 7.2. Урок ішов, як завжди. Вікторія Кирилівна перевірила виконання домашнього завдання і приступила до пояснення. І раптом вона почула зліва від себе виразний скрип. Навіть не замислюючись над джерелом шуму, вона строго сказала: «Андрєєв, припини скрипіти, інакше я тебе виведу з уроку!». 7.3. У відповідь на критику з боку підлеглого, що прозвучала на службовій нараді, начальник почав прискіпуватися до нього через дрібниці та посилив контроль за його службовою діяльністю. Соціально-психологічна гра «Інтервенція». Кожний учасник гри ретельно продумує образ людини, будинку або дерева? (узяти щось одне, яке, як йому здається, зараз найбільше відповідає його внутрішньому стану). Потім він самостійно малює цей образ на окремому аркуші паперу. Малюнки перемішуються і роздаються учасникам так, щоб кожному дістався чужий малюнок. Отримавши його, учасник доповнює його чим-небудь своїм – деталлю, сюжетом, можливо, написом. Коли всі закінчать цю частину гри, малюнки повертаються їх авторам. Обговорення: Що відчуває кожен від інтервенції іншого в свій малюнок? Наскільки доповнення адаптовано до початкового образу? Груба або тактовна інтервенція? Що хочеться сказати людині, що доповнювала малюнок? Психодіагностичний інструментарій (ознайомитися і провести діагностику за одною із методик): 1) Методика «Діагностика інтерактивної спрямованості особистості» Н. Є. Щуркова в модифікації Н. П. Фетискіна; 2) Методика «Діагностика перцептивно-інтерактивної компетентності», модифікований варіант Н. П. Фетискіна; 3) Тест «Трансактний аналіз спілкування»; 4) Тест «Визначення стилю міжособистісної взаємодії» (С. В. Максимов, Ю. А. Лобейко) та ін.