Вольнова Л. М. Соціокультурна компетентність викладача вищої школи як основа його психологічної культури / Л. М. Вольнова // Педагогіка вищої школи: досвід і тенденції розвитку. Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (10-11 листоп. 2011 р., м. Запоріжжя). – Запорізький національний університет. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – 108 с. – С. 86-87. Вольнова Л. М. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ ЯК ОСНОВА ЙОГО ПСИХОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ Актуальність дослідження. В сучасних умовах інтеграції України у світовий освітній та інформаційний простір, часу постійної модернізації комунікаційних засобів спілкування збільшується сфера перетину різноманітних культур. При цьому особливого значення набуває така складова психологічної культури особистості як її соціокультурна компетентність. Тривалий час ця здатність співвідносилася, насамперед, із уміннями долати мовні та культурно-ментальні бар’єри між представниками різних етнічних культур (наприклад, латиноамериканської та європейської). Водночас, як влучно зауважує Ж. Д. Горіна, «міжкультурна комунікація передбачає спілкування людей, які не обов’язково повинні належати до різних національних лінгвокультурних спільнот, адже і всередині однієї культури виокремлюють мікро- або субкультури, де також мають місце культурно специфічні смисли» [1, с.175]. Досить яскраво особливості різних субкультур (регіональної, вікової, статевої, релігійної та ін.) виражені у студентському середовищі, представники якого можуть чітко усвідомлювати «культурну чужинність». Безперечно, викладач, який працює у ВНЗ, повинен враховувати ці особливості при налагодженні взаємодії зі студентами. Нами встановлено, що дослідники займаються питаннями міжкультурної комунікації (М. Бірем, Дж. В. Кері, К. Кнап, Г. П. Почепцов, А. П. Садохін, А. Я. Флієр та ін.), а також соціокультурної компетентності (О. А. Григоренко, І. А. Закір’янова, Т. А. Жукова, М. В. Кларін, Л. К. Маркова, Л. М. Мітіна, С. С. Рапопорт, Г. С. Саволайнен, О. О. Селіванова, С. Е. Чехова, Н. С. Щуркова та ін.). Водночас при цьому переважають праці, присвячена питанням формування цієї складової психологічної культури у студентів різних спеціальностей – майбутніх військових (Н. В. Мороз), фахівців бізнес-сфери (І. В. Іванова), інженерів (О. В. Квасник), управлінців (В. В. Бондаренко), вчителів (М. В. Боліна) та ін. Деякі вчені (В. Г. Кремень, О. Е. Лебєдєв, Т. В. Тряпіцина та ін.) торкаються у своїх дослідженнях питань соціокультурної компетентності як показника освіченості особистості. Поряд із цим практично відсутні пошукування, що стосувалися б викладача. Саме тому, метою дослідження було визначено аналіз сутності та структури соціокультурної компетентності викладача ВНЗ. Теоретичний аналіз проблеми соціокультурної компетентності дозволив констатувати, що поряд із ним цим поняттям як синонімічні часто вживаються вирази «полікультурна», «культурна», «культурно-психологічна», «міжкультурна компетентність». Водночас, як стверджує Л. В. Малес, у сучасній академічній літературі надається перевага саме поняттю «соціокультурний» як найбільш широкому за змістом [2, с.71]. Такої ж позиції будемо притримуватися і ми. Обґрунтовуючи сутність соціокультурної компетентності викладача ВНЗ, слушним буде звернутися до думки С. У. Гончаренка про те, що «не існує проблеми двох культур, а є проблема культури і безкультур’я. … Культура не може бути антилюдяною, антигуманною, втрачати або порушувати масштаб людини» [3, с.134]. Отже викладач, у якого сформована ця складова психологічної культури, повинен, насамперед, бути людиною культурною, вихованою та толерантною в цілому у стосунках із оточуючими. Тобто соціокультурна компетентність пов’язана із загальним рівнем інкультурованості індивіда, в тому числі і викладача. Саме цей рівень дозволяє йому вільно розуміти, використовувати і варіативно інтерпретувати всю суму правил, зразків, законів, звичаїв, заборон, установок, «етикеток», вербальних і невербальних засобів та інших регуляторів поведінки при взаємодії з представниками різних соціокультурних груп. У такому розумінні, згідно із концепцією А. Я. Флієра, соціокультурна компетентність «схожа на соціокультурну адекватність, але в більшій мірі пов’язана з об’ємом знання загальногуманітарного характеру» [4, с.240]. К. Кнап підходить до визначення цього феномена з біхевіористичної позиції та виокремлює низку поведінкових якостей особистості, що забезпечують компетентне спілкування з представниками інших культур, зокрема: прояв пошани та позитивної оцінки оточуючих; позбавлена упереджень позитивна реакція на поведінку інших людей; прийняття точки зору оточуючих, здатність поглянути на подію з їхньої позиції та ін. [5, с.1]. Враховуючи означене, варто наголосити, що соціокультурна компетентність повинна стати тим чинником, який сприяє встановленню конструктивних педагогічних відносин між викладачем ВНЗ і студентами – представниками різних субкультур, дозволяє здійснювати етичну і виховну дію на їхні інтереси, устремління та дії. При цьому соціокультурну компетентність викладача вищої школи можна визначити, як його здатність на основі системи знань, умінь і навичок, а також сукупності особистісних якостей будувати позитивні відносини зі студентами та колегами, у тому числі і з несхожими на нього за різноманітними параметрами (етнокультурним, релігійним, расовим, соціальним, світоглядним та ін.), на засадах глибокої поваги, толерантності та взаємоприйняття. Спираючись на дослідження Т. А. Жукової [6], нами також було окреслено складові соціокультурної компетентності викладача: високий рівень мотивованості викладача до реалізації соціокультурної діяльності; сукупність особистісних якостей (соціокультурна свідомість, соціокультурна відповідальність), необхідних викладачу для успішної реалізації як професійної, так і соціокультурної діяльності; знання про соціокультурну діяльність, а також культурно-фонові знання; уміння використовувати вербальні та невербальні засоби спілкування з представниками різних соціокультурних груп; уміння виявляти причини психологічних бар’єрів, які виникають у процесі спілкування зі студентами, уміння їх прогнозувати і, відповідно, своєчасно попереджати; уміння знаходити оптимальні способи вирішення соціокультурних завдань, які виникають у процесі взаємодії зі студентами – представниками інших соціокультурних середовищ. Узагальнюючи вище означені теоретичні положення, можна зробити наступний висновок: викладач вищої школи – це фахівець, який у силу своїх професійних обов’язків повинен налагоджувати конструктивні та толерантні відносини, як зі студентами, так і з викладачами, які можуть бути представниками різних соціокультурних середовищ. Усвідомлення ним такої необхідності, а також розуміння сутності та структурних складових соціокультурної компетентності сприятиме підвищенню рівня прояву викладачем цієї здатності у професійній взаємодії. Список використаних джерел 1. Горіна Ж. Д. Аксіологічні аспекти міжкультурно-комунікативної компетентності / Ж. Д. Горіна // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2009. – № 1. – С. 174–185. 2. Малес Л. В. Академічний дискурс соціокультурності / Л. В. Малес // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – 2009. – Випуск 15. – С. 70–75. 3. Гончаренко С. У. Гуманізація освіти України / С. У. Гончаренко // Кримські педагогічні читання : матеріали Міжнар. наук. конф., 12-17 вересня 2001 р. / [за ред. С. О. Сисоєвої і О. Г. Романовського]. – Харків : НТУ «ХПІ», 2001. – С. 134. 4. Флиер А. Я. Культурная компетентность / А. Я. Флер // Культурология для культурологов : учебное пособие. – М. : Акад. проект, 2000. – С. 232-246. 5. Knapp K. Intercultural Communication in EESE [Electronic resource] / Karlfried Knapp // Retrieved January. – 2003. – № 3. – Access path to the resource: http://www.cs.uu.nl/docs/vakken/bci/programma/intercult.html 6. Жукова Т. А. Педагогическая технология формирования социокультурной компетентности будущих учителей : автореф. дисс. на соиск. ученой степени канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Т. А. Жукова ; ГОУВПО «Самарский государственный педагогический университет». – Самара, 2007. – 21 с.