Вольнова Л. М. Психологічні особливості великого міста як чинника соціалізації / Л. М. Вольнова // Матеріали Міжнародної наук.-практ. конфер. [«Соціалізація особистості і суспільні трансформації : механізми взаємовпливу та вияви»], (Чернівці, 14-15 травня 2009 р.). – Чернівці : Книга – ХХІ, 2009. – С. 43-47. УДК 316.334.56 : 316.61- 057.875 Л. М. Вольнова ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЕЛИКОГО МІСТА ЯК ЧИННИКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ В статті розкрито психологічні особливості великого міста як чинника соціалізації. Автором подано власне визначення «міста», проведено аналіз стресогенних чинників міського середовища, описано особливості міської культури, міського простору взаємодії; представлено психологічний портрет городян. Подано результати опитування студентів м. Києва щодо впливу міста на їх адаптацію та загалом на життя. Ключові слова: місто, міське середовище, стресогенні чинники міського середовища. Вплив навколишнього середовища на різні структури людської психіки – область дослідження настільки широка, що охоплює практично всі напрями психологічного знання. Скільки особливостей і складових навколишнього середовища, варіантів їх поєднання, так само багато і чинників (умов) їхнього впливу. Можна навіть стверджувати, що вони ще не всі відомі, а ті, які ми знаємо, не до кінця вивчені. Безумовно, сукупний вплив цих чинників на людину вимагає від неї певної поведінки та активності, під їх впливом здійснюється соціалізація особистості. У науковому обігу такі обставини, при яких створюються умови для протікання процесів соціалізації, як правило, називають «чинниками соціалізації» [17]. Тобто, місця проживання людини – регіон, місто або село, селище – напряму пов'язані з соціалізацією. Кожен з цих чинників представляє особливий світ зі своєю специфікою – наприклад, анонімність і поверхневість контактів у міському середовищі і, навпаки, «публічність», відвертість і емоційність середовища села [9]. Зазначимо, що інтерес дослідників до феномена «середовища» як до соціально-виховного чинника в останні роки помітно посилився у зв’язку з проблемами соціалізації та адаптації молоді (Б. Вітаєв, А. Капська, М. Лукашевич, А. Мудрик, О. Сухомлинський, В. Шадриков та ін.). Особлива увага означеному питанню приділена в працях В. Бочарової, Л. Буєвої, О. Валуйського, І. Катерного, В. Семенова, О. Сусської, О. Сухомлинського, С. Шевченко, що розкривають проблеми соціокультурного виховання та впливу соціального середовища на людину. Однак, досить часто дослідники (О. А. Константинов, Г. М. Лаппо, Ф. М. Лінстенгурт, І. М. Смоляр, Б. С. Хорев, К. Фішер та ін.) торкаються географічних, економічних або статистико-демографічних питань, залишаючи поза увагою соціально-психологічні та психолого-педагогічні моменти. Означене обумовило актуальність окресленої проблеми та мету відповідного дослідження: аналіз психологічних особливостей міста як середовищного чинника соціалізації. В процесі дослідження нами було використано такі методи як: теоретичний аналіз філософсько-методологічної та соціально-психологічної літератури; анкетування; аналіз і синтез емпіричного матеріалу. Слід зауважити, що дослідження феномена міста з позицій соціальної психології – законної дочки соціології та психології – має на увазі вивчення психологічних і соціально-психологічних процесів, що виникають в міському середовищі в результаті дії соціальних чинників. Водночас, враховуючи, що саме місто як явище в своїй основі соціальне, то останнє доповнення можна упустити. Розгляд міста як середовищного чинника соціалізації показує, що воно досить суперечливе. Це відображається, насамперед, у тому, що саме поняття «місто» не належить до числа точних наукових термінів, унаслідок чого сучасні його дослідники або зовсім відмовляються від вирішення відповідної «дефініційної проблеми», або дають найрізноманітніші визначення [11, с. 11-20]. При цьому місто частіше за все описують і вивчають в окремих ракурсах, сегментарно. Зокрема, умовно виділяють такі предметні ракурси: територіально-поселенський, економічний, містобудівний, психологічний, історико-культурний, семіотичний, філософсько-методологічний, соціологічний [7, с. 5]. Загалом, усі визначення міста можна класифікувати за трьома підставами: територіально-поселенському – місто як спільність разом проживаючих людей, соціально (структурно)-функціональному – місто як система функціональних груп і ментальному [7, с. 29]. Ми під містом будемо розуміти особливим чином організований, жилий, життєвий простір, що створюється діяльністю людей, ментальність, культура, біографії, життєві стратегії та повсякденні запити яких складають соціальну підоснову створення міських ландшафтів. Тобто, місто – це особлива організація середовища поселення – міське середовище. В. Л. Глазичев розглядає середовище як предметно-просторове оточення в його чуттєво даних компонентах, так і оточення людини в суто соціальному плані, проявленому в спостережуваних ознаках розподілу ролей і позицій [3]. Деякі дослідники [13] уточнюють, що «міське середовище» – це сукупність численних і різноманітних каналів масових комунікацій, форм і способів спілкування людей, їх підключення до джерел різноманітної інформації. Звідси робиться припущення, що від якості міського середовища залежить ефективність міжособового спілкування, яка підтверджується фактом зростання великих центрів, зручних і багатих за можливостями ареалів спілкування. На жаль, є і інша сторона «медалі» міського середовища. Так, сучасне місто є досить агресивним середовищем проживання. При цьому деякі чинники негативно діють на організм людини, не будучи безпосередньо сприйманими в плані психічного віддзеркалення. До такого роду чинників «психологічного пресингу» відносяться, зокрема, інтенсивний шум міського транспорту, його швидкість, замкнуті простори, позбавлення сонячного світла і багато чого іншого [6]. В концентрованому вигляді всі вони представлені як у метро, так і в супермаркеті. Людина примушується до реагування на них, і найчастіші реакції – страх (тривожність) або агресія (дратівливість). До інших стресогенних чинників, які, як правило, пов’язують з міським середовищем, можна включити: високу густоту населення і, як наслідок, більш часті вимушені контакти, інтенсифікація взаємодії між людьми; територіальну роз'єднаність (родичів, друзів, культурного центру від місць проживання і т.д.); інформаційні перевантаження за рахунок високого розвитку ЗМІ і знову ж таки високої інтенсивності соціальних взаємодій; швидко змінні умови праці, побуту, дозвілля; концентрацію та інтеграцію різних сфер і областей діяльності, різних соціальних і демографічних груп і типів соціальної поведінки на відносно обмеженій території; високий ступінь диференціації в системі суспільства і розподілу праці з постійною зміною і ускладненням структури соціальних зв'язків [4]. Те, що відбувається з людиною в умовах урбанізованого середовища, спробував проаналізувати С. Мілграм у статті «Міське життя як психологічний досвід» [10, с. 283-295]. Так, описуючи ряд аспектів поведінки городянина, дослідник пояснює їх як адаптивні реакції на «перевантаження»: 1) кожній одиниці вхідної інформації надається менше часу; 2) зневажання інформації, що не є першочерговою; 3) перекладання відповідальності; 4) блокування доступу інформації на вході (недружній вираз обличчя, різкий тон і т.д.); 5) між індивідом та інформацією, що поступає із зовнішнього середовища, ставляться спеціальні засоби захисту і відбору; 6) інтенсивність вхідної інформації знижується за допомогою фільтруючих пристроїв; 7) створюється спеціальна організація для прийому вхідної інформації. Серед наслідків адаптаційних механізмів, що виникають при перевантаженні та виявляються у взаємостосунках людей у великому місті, С. Мілграм виділяє такі: поява норм, які приписують невтручання в життя іншої людини з погляду спостерігача; анонімність; терпиме ставлення до прояву індивідуальності й ексцентричності як результату анонімності; вузька специфіка ролей, як спосіб економії часу та енергії під час контакту; зміни в когнітивних процесах жителя великого міста, що виявляються у виробленому ним відборі сенсорних стимулів (нездатність взнати більшість людей, яких він бачить протягом дня). З цього приводу, Б. А. Смагін [14] зазначає, що щоденне розчинення в масі собі подібних, але чужих індивідуумів неминуче приводить до відчуття втраченості – так відчуває себе дитина, що ненавмисно загубилася. Звичайно, думати про це у дорослої людини, котра вічно поспішає у справах, часу немає, але на підсвідомому рівні, на підкірці, все «записується». На відчуття самотності накладається страх перед людьми. А негативний потік інформації в ЗМІ, накладаючись на відчуття втраченості та самотності, примушує людину ще більше йти в себе, відгороджуватися від зовнішнього світу, підозрювати всіх, хто не входить до числа рідних і перевірених знайомих. Не дивно, що сучасний городянин не знає імен сусідів по сходовому майданчику. Зарубіжне формулювання «Мій будинок – моя фортеця» давно стала рідним для більшості нашого міського населення. Інший чинник впливу життя в мегаполісах полягає «у втраті … людиною з власної вини свободи» [19, с. 94]. Адже в місті людина починає жити по жорсткому графіку мегаполісу, що не враховує його інтереси, його психоемоційний стан. Від людини ніщо вже не залежить. Цикли великого міста залишають нам тільки п'ять годин повноцінного сну, про це говорилося при обговоренні міського «Закону про тишу». Контроль над часом формує так звану «вимушену безпорадність», а потім повну втрату автономії особи [16]. В періоди різкої урбанізації посилюється і така характерна риса міського життя як ситуація аномії різного ступеня. Як указує С. В. Пирогов, «вона з'явилася разом з появою міст і ознаменувалася феноменом девіантної поведінки, що було зафіксовано (відображено) в негативних оцінках міста (починаючи з Біблії)» [7, с. 83]. Згідно теорії аномії Еміля Дюркгейма та Луіса Арта, міста по своїй природі ворожі людським відносинам. Місто примушує людину віддалятися від інших, знеособлене спілкування поступово входить в звичку. Крім того, як зазначає А. В. Шмельков, в поселеннях міського типу, в умовах нескінченного «броунівського руху» людських мас, транспортної мобільності, небувалої – за мірками колишніх поселень – житлових масивів, переважання анонімних і фрагментарних форм людських контактів, зосереджуються девіантні та делінквентні об’єднання [18]. Однією з найважливіших характеристик, які опосередковують вплив міста на особу є міська культура. Культурне життя міста в широкому значенні не має чітко фіксованих меж: вона включає і культуру повсякденних відносин городян, і культуру предметного середовища міста, і культуру праці, побуту, спілкування, тобто досить різних сторін життя населення [8, с. 4]. Під впливом міської культури формується особлива картина світу городян. Так, на основі аналізу літератури [1; 2], можна виділити такі її особливості: менша суб'єктивна задоволеність сфери потреб; більший розвиток духовних цінностей; велика схильність до агресивних реакцій і оцінок; більш високий рівень тривожності; необхідність самовизначення особи в ціннісно-нормативній сфері; велика вираженість конфлікту «батьки-діти»; більший рівень екстернальності тощо. Водночас, можна погодитися і з положенням, що неможливо знайти такі прояви культурного життя городян, які не «вписувалися» б у міське середовище так чи інакше, не залишали б в ньому свій слід і, у свою чергу, не випробовували б зовсім залежності від нього [5]. Характерними рисами міського простору взаємодії називають також соціокультурну гетерогенність, інтенцію на різноманітність та інновацію, особове сприйняття простору [7, с. 34]. Слід зазначити, що міжособова взаємодія в містах відрізняється від традиційних сімейно-родових, громадських, товариських і інших відомих форм міжособової взаємодії. Спочатку була висунута теза, що відмінності носять негативний характер, тобто міжособові відносини в містах якісно гірші, бідніші, навіть примітивніші, ніж в традиційному суспільстві Ця теза психологів в значній мірі була підготовлена висловами авторитетних соціологів. Ф. Тенныс говорив про формалізацію особових відносин в містах; Е. Дюркгейм нарікав на ослаблення моральних принципів; М. Вебер писав про зниження глибини й інтимності міжособових контактів; Ч. Кулы вважав, що у великих містах взагалі ослабляються первинні міжособові контакти; Г. Зіммель наголошував, що духовне життя у великих містах характеризується надмірним прагматизмом і обачністю. Безумовно, такі думки не були безгрунтовні, тому з'явилася теза про негативні соціально-психологічні наслідки урбанізації в області міжособових відносин: відчуження особи (Л. Вірт), морально-психологічна пустка міжособових контактів (Р. Нісбет), деіндивідуалізація і, як наслідок, невмотивоване насильство в міжособових відносинах (Р. Зімбардо) і ін. Проте емпіричне вивчення міжособових контактів поступово ослабило цю тезу й зорієнтувало на вивчення структури та механізмів взаємодії ком’юніті як міських співтовариств особливого роду (С. Мілграм, К. Лінч, Дж. Голд і ін.). Характеризуючи місто як середовищний чинник соціалізації, слід також пам’ятати, що місто – це, перш за все, городяни, а не будівлі, виробничо-економічні процеси, структура управління і тому подібні частики. Звичайно, психологічний портрет городян великих міст неминуче включає такі характеристики як: суєта, бажання скрізь досягти і все встигнути, наявність прагнень, упевненості і амбіцій [12]. Однак, є деякі особливості в оцінці киянами себе як жителів мегаполісу. Зокрема, їм властива висока самооцінка та амбітність, висока оцінка значущості і авторитетності свого міста зовні як в особі простих городян, так і в особі представників місцевої еліти – властива достатньо. Так, оцінюючи його роль і місце в неформальній пострадянській ієрархії, кияни порівнюють своє місто з такими столицями як Москва та Санкт-Петербург. При цьому особливу роль в цьому аргументуванні грають досягнення культури. Водночас, для киян притаманний і досить високий ступінь толерантності – терпиме ставлення до «інаковості»: етнічної, релігійної, лінгвістичної, соціокультурної. Це ставлення зумовлено історичними особливостями формування міського співтовариства. Ця якість надзвичайно корисна для соціокультурного розвитку міста, оскільки вона робить міське співтовариство сприйнятливим до досягнень різних культур. Поряд з цим рідко, але зустрічаються і такі приклади мислення «столичної людини», яка, приїжджаючи в інші міста, оцінює їх «цивілізованість» лише за наявністю в них супермаркетів і метро. Означене вище дозволяє констатувати, що ситуація міста – це завжди ситуація нескінченних змін, боротьби нового із старим, суперництво поглядів і способів життя, поєднання великих можливостей з таким же великим ризиком. З метою вивчення особливостей сприйняття великого міста та впливу міського середовища на їх життя нами було опитано студентів І-V курсів гуманітарних спеціальностей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова загальною кількістю 300 чоловік. Отримані дані показали, що загалом свою адаптацію до нового міста більшість респондентів оцінила як відносно легку (68%). Причому, переважаючими такі відповіді були як у студентів-першокурсників (68,8%), так і в студентів старших курсів (66,6%). Серед варіантів обгрунтування такої позиції зазначалося: «просто вже не раз тут бував», «проживав тут певний час», «це місто досить схоже на моє, яке знаходиться поблизу» тощо. Як бачимо, серед студентів, що дали такі відповіді, більшість вже була знайома з міським середовищем. Основні нарікання з їх сторони були лише на затори, що заважають бути мобільним («часто сама дорога займає близько чотирьох годин в день»). Дехто зазначив, що, незважаючи на легку адаптацію до нового міста, все-таки дуже сумував за домівкою. До речі, з цього приводу студенти пропонують створювати хостели чи братства, аналогічні до існуючих за кордоном. На їхню думку, це сприятиме не лише кращій адаптації до великого міста, а й взаємній підтримці «земляків». Водночас, близько 28% студентів зазначили, що адаптуватися було досить важко. Причому відсоткове співвідношення лише незначною мірою вище у першокурсників (30,1%), ніж у «старожилів» (25,9%). Серед основних причин труднощів адаптації називаються такі: «бо звикла до сільського спокійного тихого життя, без шуму та бруду»; «все велике та незвичне», «занадто багато людей», «важко, бо звик до рідного»; «весь стиль - життя, правила, норми - інші, чим у малому місті»; «все дуже дороге, «суєтливе». Щодо такого чинника як велика кількість людей, студенти оцінили його по-різному: для одних це стало полем для розширення кола знайомств та задоволення спільних інтересів (40%). Для інших, середовище м. Києва, зокрема його людський чинник, виявилось ворожим, чужим, налаштованим недоброзичливо (6%). Деякі студенти, що дали такі відповіді, пишуть: «Здається, що вони [городяни] всім своїм виглядом хочуть закричати: «Не чіпайте мене! Я стурбований! Я поспішаю»! З вказаних варіантів можна судити, що адаптація в таких студентів протікала важко переважно через різку відмінність їхнього звичайного життєвого простору з життєвим простором великого міста, який виявився кардинально відмінним. Серед відповідей траплялися й більш оптимістичні: «важко було лише перший тиждень», «було важко, але я вже дуже звикла до цього міста». Дехто зазначив також, що «адаптуюсь і досі, хоча вже 5 курс». Мали місце також відповіді, що «адаптуватися було легко, зараз жити важче» (2%). Загалом, оцінюючи вплив великого міста на адаптацію студентів, можна припустити, що він не відрізняється особливо від адаптації людини до будь-якого нового місця. Тому, загалом, можна погодитися з думкою про те, що великі міста – це міста для молодих людей, які прагнуть до самореалізації, що виражається у високому заробітчанстві, можливому тільки в даних містах, бажанні «красиво» та зручно жити [12]. З іншого боку, як наголошує С. А. Смірнов, «бути городянином – не значить жити в кам'яному мішку, топтати асфальт, увечері тусоватися в кафе або на світських раутах. Бути городянином – значить «городити», будувати «нерукотворний Храм» душі своєї, піклуватися про себе (у дусі старогрецької епімелейї), обгороджувати себе від всякої нечисті, йти на страту, на площу ради онтологічного аргументу, як Джордано Бруно, оскільки без нього йому – не жити» [15]. Таким чином, проаналізовані вище теоретичні положення та результати емпіричного дослідження дозволяють зробити деякі висновки. Місто як середовищний чинник соціалізації досить неоднозначне і суперечливе. Серед позитивних моментів міського середовища можна назвати розширення кола спілкування, збільшення можливостей для самореалізації. До міських стресогенних чинників відносять ситуацію аномії, шум, шалений ритм життя, знеособленість тощо. Однак, оскільки молодь у великих містах є значною частиною населення, перспективним вбачається обгрунтування напрямків, шляхів до засобів її залучення до більш активної участі у житті міста, перетворенні його. Література 1. Браун Дж. Культурные индустрии / Выявление культурных ресурсов территории : Конспект лекций. [Электронный ресурс] / Дж. Браун // Сайт Института культурной политики. 12.08.2003. – Петрозаводск, 14-18.07.2003. – Режим доступа: http://www.cpolicy.ru/doc.plx?id=64. 2. Браун О. Влияние городской культуры на картину мира горожан. [Электронный ресурс] / О. Браун. – Режим доступа: http://flogiston.ru/articles/social/braun. 3. Глазычев В. Л. Поэтика городской среды. / В. Л. Глазычев. // Эстетическая выразительность города. – М. : Наука, 1986. – С. 130-156. 4. Городкой стресс : что это такое? (социально-психологическое исследование) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://envpsylab.ucoz.ru/publ/2-1-0-5 5. Городская среда. Технология развития : [Настольная книга] / [Акад. гор. среды; В. Л. Глазычев, М. М. Егоров, Т. В. Ильина и др.; Под ред. В. Л. Глазычева]. – М. : Ладья, 1995. – 239 с. 6. Кондаков И. М. Джунгли мегаполиса (Человек в городской среде и эволюционная психология) [Электронный ресурс] / И. М. Кондаков // Психологическая газета : Мы и Мир. – 2005. – № 5 (105). – Режим доступа: http://www.ethology.ru/library/?id=309 7. Конспект лекций по курсу «Социология города» / [Сост. С. В. Пирогов. – Томск, 2003. – 186 с. 8. Концепция развития культурного пространства города Перми на среднесрочную (2008-2010 г.г.) и долгосрочную (до 2015 года) перспективу. [Электронный ресурс] / [Авт. текста Концепции: С. В. Борисов, А. М. Гор, Ю. Г. Юшкова-Борисова]. – Пермь, 2007. – 54 с. – Режим доступа: http://old.gorodperm.ru/files/cultur_concept.doc 9. Мариничева О. Как не стать жертвой социализации. [Электронный ресурс] / Ольга Мариничева – Режим доступа: http://www.edu.ru/files/bins/1313.htm 10. Милграм С. Опыт городсой жизни: психологическое исследование / С. Милграм // Пайнс Э. Практикум по социальной психологии / Э. Пайнс, К. Маслач. – СПб. : Изд-во «Питер», 2000. – С. 283-295. 11. Мойсов В. В. Жизненное пространство крупного города как базовая категория для разработки концепции его устойчивого развития. / В. В. Мойсов, О. В. Конина // Концепция устойчивого развития Волгограда. Стартовые условия : Материалы междун. конф. («Информационные технологии в образовании, технике и медицине»). – Волгоград : Изд-во «Волгоград», 2002. – C. 12-20. 12. Сегединенко Н. Города России [Электронный ресурс] / Надежда Сегединенко. – Режим доступа: http://www.polit-info.ru/fsk_12_9.htm 13. Симонова Е. М. Влияние городской среды на здоровье населения / Е. М. Симонова. – Пермь – 39 с. 14. Смагин Б.А. Социокультурная городская среда и развитие личности // город и культура. – СПб, 1992. – С. 35-41. 15. Смирнов С. А. Антропология города или о судьбах философии урбанизма в России [Электронный ресурс] / С. А. Смирнов. – Режим доступа: http://www.antropolog.ru/doc.php?id=129 16. Солозобов Ю. Город как деструктивный культ [Электронный ресурс] / Юрий Солозобов. – Режим доступа: http://soiz.narod.ru/igor/2111.html 17. Факторы социализации и формирования личности // Сластенин В. А. Педагогика : [Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений]. / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов; Под ред. В.А. Сластенина. – М. : Издательский центр «Академия», 2002. – 576 с. 18. Шмельков А. В. Социальное пространство города [Электронный ресурс] / А. В. Шмельков. – Режим доступа: http://www.socio-research.ru/publications/ 19. Habermas J. Bgrundete Enthaltsamkeit : Gibt es postmetaphysische Antworten auf die Frage nach dem «richtigen Leben»? / Jurgen Habermas. – Neue Rundschau, 2001. – H 2, S. 93-103. L. M. Volnova PSYCHOLOGICAL FEATURES OF CITY AS FACTOR OF SOCIALIZATION In the article the psychological features of city are exposed as a factor of socialization. By an author own determination of «city» is given, the analysis of stress factors of city environment is conducted, the features of city culture and city space of co-operation are described; the psychological portrait of townspeople is presented. The results of questioning of students of Kiev are given in relation to influence of city on their adaptation and on the whole on the life.