Вольнова Л.М. Соціально-педагогічні аспекти діагностики у профілактиці асоціальної поведінки неповнолітніх [Електронний ресурс] / Л. М. Вольнова // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. Электронный науч.-технич. журнал. – 2012. – № 1 K. – Режим доступу : http://mino.esrae.ru/158-1091 УДК 316.362.1-055.52 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ У ПРОФІЛАКТИЦІ АСОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ к.п.н., доц. Вольнова Л.М. Національний педагогічний університет імені Н.П. Драгоманова Вивчення проблеми девіантної поведінки неповнолітніх та стану профілактики її проявів, зокрема, асоціальної поведінки, доводить необхідність чіткого визначення основних засад соціально-педагогічної діагностики щодо профілактичної роботи. Означена проблема не нова у соціально-педагогічній науці. Переконливим є той факт, що виявлення та визначення своєрідності поведінки неповнолітніх забезпечує створення умов плідної співпраці педагога та учнів, врахування останніх є особливо важливим у складному процесі соціально-педагогічної роботи. Разом з тим питання соціально-педагогічної діагностики як компоненту профілактики асоціальної поведінки неповнолітніх не знайшло достатнього висвітлення. У зв’язку з означеним бачимо актуальним розгляд процесу виявлення та визначення своєрідності поведінки таких неповнолітніх як умови, що забезпечить плідну спільну роботу соціального педагога та учнів. У педагогічній, психологічній, соціально-педагогічній літературі поняття «педагогічна діагностика» стала предметом дослідження таких авторів як А.Бєлкін, В.Безпалько, Б.Бітінас, В.Максимов та інші. Зазначимо, що під соціально-педагогічною діагностикою, як правило розуміють «…спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів» [15, 373]. Основні функції, завдання та етапи соціально-педагогічної діагностики нами було розкрито окремо (див. [9]); в актуальному дослідженні ми маємо на меті зосередити свою увагу на питаннях специфіки соціально-педагогічної діагностики асоціальної поведінки неповнолітніх. Вважаємо за доцільне перед розглядом особливостей соціально-педагогічної діагностики з’ясувати деякі питання пов’язані, перш за все, з асоціальною поведінкою особистості. З цього приводу варто зазначимо, що нормативність будь-якого поведінкового прояву визначають на основі загальноприйнятих правила поведінки. Ними виступають соціальні норми. Більшість наукових теорій [4; 13; 20; 23; 25] розглядають їх як регулятори, котрі закріплюють поведінку, що виражає типові соціальні зв'язки та відносини, характерні для більшості представників соціальної групи. Згідно з В. М. Дімовим [2], принциповим критерієм, який відділяє категорію «соціальна норма» від девіації, є руйнівний вплив останньої, що являє собою реальну загрозу фізичному чи соціальному виживанню оточуючих. Процес і результат засвоєння соціальних норм у ході соціалізації буває неоднозначними, тому визначається поняттями як адаптивної, так і дезадаптованої поведінки. Нами встановлено, що «дезадаптація в соціально-педагогічному аспекті – це особливий різновид поведінки неповнолітнього, що характеризується асоціальними проявами, не відповідає основним принципам…, які визнані обов’язковими для дітей і молоді» [10, 22]. Слід наголосити, що у сфері педагогічного впливу лежать, насамперед, групові форми такої поведінки, котрі можуть не відповідати культурним, соціальним та правовим нормам. Щодо порушення правових норм, то проявляються вони у так званій делінквентній (протиправній, або антисоціальній) та злочинній поведінці. Згідно з визначенням О. В. Змановської, «антисоціальна (делінквентна) поведінка — ця поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю навколишніх людей» [3, 33]. Ряд досліджень [8; 15; 21] розглядають делінквентність як психологічну готовність до правопорушення, передумовою якої є важковиховуваність. Встановлено також, що це поняття характеризує випадки повторюваних, асоціальних за своєю суттю вчинків і дій, формування негативно орієнтованих особистісних установок. Проведення соціально-педагогічної діагностики антисоціальної поведінки, її виявлення та вивчення, на нашу думку повинно проходити в декілька етапів. Так, перший етап роботи щодо визначення оптимального підходу до роботи з такою категорією неповнолітніх насамперед повинен починатися зі встановлення тих проявів їх поведінки, котрі правомірно класифікувати як антисоціальні, або делінквентні. Так, Н. П. Онищенко [17] серед виявів делінквентної поведінки вказує такі: § агресивна насильницька поведінка, що спрямована проти особистості людини та включає приниження їх гідності (бійки, підпали, вияви садизму, хуліганства, нанесення тілесних ушкоджень та ін.); § корислива поведінка, тобто дії, що передбачають швидке матеріальне збагачення (поєднує дрібні крадіжки, вимагання, викрадення авто та ін.); § незаконне виготовлення, придбання, зберігання та продаж наркотичних речовин. Цінним для диференціації проявів антисоціальної поведінки є їх характеристика за віковою ознакою, подана О. В. Змановською [3, 33]: § дорослі люди (особи старші 18 років) - антисоціальна поведінка виявляється переважно у формі правопорушень, що спричиняють за собою кримінальну або цивільну відповідальність і відповідне покарання; § підлітки (особи від 13 років) - переважають такі види антисоціальної поведінки: хуліганство, крадіжки, грабежі, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками; § дитячий вік (особи від 5 до 12 років) - найбільш поширеними є такі форми антисоціальної поведінки, як насильство щодо молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжки, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали. На другому етапі соціально-педагогічної діагностики для вирішення таких питань, як визначення ступеня вираженості антисоціальності та міри дії на особу, важливе значення також має систематизація типів неповнолітніх, що проявляють антисоціальну поведінку. Ми рекомендуємо соціально-педагогічну діагностику на цьому етапі проводити з урахуванням трьох класифікаційних аспектів. З огляду на організаційно-педагогічний аспект, типи неповнолітніх делінквентів визначаються для того, щоб при плануванні профілактичної роботи з ними можна було вказати місце її проведення, умови й осіб, які будуть її проводити. Для цього можна використати Комплексну експрес-діагностику соціально-педагогічної занедбаності (МЕДОС) [16, 220-234]. Встановлено, що типи, виділені на цьому етапі, співвідносяться з видами девіантної поведінки (асоціальна чи аномальна). Так, коли спостерігалася тенденція до аномальної, то повинна домінувати медична та психотерапевтична допомога. Коли ж фіксується асоціальна поведінка, то позначається характер її прояву (порушення культурних, соціальних чи правових норм), що дозволяє встановити напрям соціально-педагогічної профілактичної роботи (профілактика стримувальна, коригувальна чи реабілітувальна) і провідних суб’єктів її реалізації (сім'я, однолітки, школа, педагогічний колектив, шефи, інспектори служби у справах неповнолітніх, лікарі, позашкільні дитячі заклади, а, можливо, і спеціальна школа). Урахування соціально-педагогічного аспекту основним критерієм об’єднання неповнолітніх у певні профілактичні групи передбачає вивчення динаміки та мотивації антисоціальної поведінки особистості. Цінною в цьому аспекті можна вважати Діагностичну програму вивчення рівнів вихованості школярів [22, 20-21]. Саме тому на цьому етапі важливим є визначення рівня антисоціального вчинку неповнолітнього. Так, В. М. Оржеховська [18, 12] пропонує виділяти три такі рівні: 1. Порушення дисципліни та норм моралі (культури поведінки, статуту школи, дитячих і молодіжних громадських організацій; прогули, бійки, паління, вживання алкоголю, прояви грубощів, нечесності, жорстокості). 2. Правопорушення – проступки (дрібні крадіжки, хуліганство, порушення нормативних актів – адміністративних і цивільних). 3. Правопорушення – злочини (порушення норм кримінального кодексу, які підлягають покаранню судом). Крім того вченою вказується, що відповідна динаміка проявляється й у стадіях переходу важковиховуваності у правопорушення, зокрема: 1 стадія - поява особистісних недоліків у вихованні та негативного зовнішнього впливу, непідготовленість до діяльності; 2 стадія - закріплення особистісних недоліків у результаті помилок виховання, що повторюються; 3 стадія - утворення стереотипу негативної поведінки як результату переходу особистісних недоліків в негативні якості; 4 стадія - виникнення потреби в негативній поведінці в результаті набуття негативного досвіду. На цьому етапі соціально-педагогічної діагностики доцільно користуватися також типологією неповнолітніх правопорушників, що була запропонована ще Н. І. Озерецьким[5, 116] у 1932 році. Вона випливає зі ступеня вираженості та характеру особистісних деформацій особистості. В сучасній інтерпретації її можна представити таким чином: · професійні правопорушники, особистість яких характеризується наявністю стійкої внутрішньої орієнтації на злочинний спосіб задоволення потреб, вони мають сформовані асоціальні погляди та цінності, відносять себе до конкретного злочинного угрупування; · нестійкі - нестійкість внутрішнього світу, погляди та цінності перебувають у стадії формування, злочинні чи асоціальні дії вчиняються під впливом обставин, що склалися, або оточуючих осіб; · звичні - особистість їх характеризується досить високим рівнем правосвідомості, наявність розкаяння з приводу своїх вчинків, але поведінкова активність ґрунтується на суб’єктивному визнанні неможливості принципово змінити те, що відтепер особистість вважає своєю долею; · випадкові – тут точніше було б казати не про девіантну поведінку, а про одиничний вчинок, що має відхилення від нормативів внаслідок дії зовнішніх умов (наприклад, алкоголю). Кожен із цих типів може бути охарактеризований і за допомогою домінуючого конфлікту. Так для першого виду основним є конфлікт між суспільною культурою та злочинною субкультурою, фасаду, яким зокрема особистість пояснює свою антисоціальну діяльність. Для другого типу домінуючим є складний двосторонній конфлікт між особистістю та соціумом, особистістю та злочинною субкультурою. І суспільство, і субкультура мають підстави розглядати особистість як свого потенційного члена та вимагають від неї беззастережного слідування системі норм і принципів. Для третього типу домінуючим виступає внутрішній конфлікт, зумовлений розбіжностями між світоглядними уявленнями та поведінковими проявами. До вирішення цього внутрішнього конфлікту всі зовнішні впливи розглядаються як вторинні і недостатньо актуальні. Важливе місце у діагностиці поведінки має встановлення її мотивації. Аналіз ряду досліджень [1; 14; 24] дозволив виділити такі несвідомі мотиви, що можуть діяти в разі антисоціальної поведінки: § бажання, що вимагають негайного задоволення; § переживання безсилого гніву, відчаю / агресії, що шукає розрядки; § образа, що вимагає помсти; § заздрість, що спонукає до відновлення справедливості; § недовір'я та прагнення зберігати дистанцію; § фантазії величі та всемогутності. Щодо розгляду детерміації антисоціальних дій, то звичайно говорять про сукупність зовнішніх умов і внутрішніх причин, що викликають подібну поведінку. Безумовно у кожному конкретному випадку має місце унікальне поєднання чинників, проте можна визначити деякі загальні тенденції у формуванні антисоціальної поведінки. Таким чином, за детерміацією можна діагностувати такі групи неповнолітніх з антисоціальною поведінкою [3, 105]: § особи, в яких унаслідок ряду причин виявляються не розвинутими вищі відчуття (совість, почуття обов'язку, відповідальність, прихильність до близьких) або уявлення про добро та зло, що спотворює їх емоційну реакцію на вчинки; § особи з гіпертрофованими віковими реакціями (опозиції, емансипації, негативної імітації та ін.), що вказує на скороминущий характер їх опозиційної та антисоціальної поведінки (за інших сприятливих умов); § особи, котрі стійко відтворюють антисоціальну поведінку свого безпосереднього оточення і для кого така поведінка є звичною нормою (з негативним образом самого себе, відсутністю навичок самоконтролю, слабо розвинутою совістю, споживацьким ставленням до людей); § неповнолітні з психічними та невротичними розладами (в них поряд з антисоціальною поведінкою присутні хворобливі симптоми або ознаки інтелектуального недорозвитку); § неповнолітні, котрі свідомо вибирають делінквентну поведінку (котрі не страждають психічними розладами, володіють достатнім самоконтролем і розуміють наслідки свого вибору). На цьому етапі доцільним є використання Методики діагностики схильності до поведінки з відхиленнями [16, 255-261]. Прогностичними ознаками ризику (в плані подальшого формування антигромадської поведінки) можна вважати: відсутність совісті та відчуття вини, патологічну брехливість, споживацьке ставлення до людей, байдужість, неохайність, виражену психопатологію. Психолого-педагогічний аспект соціально-педагогічної діагностики диктується конкретними (частковими) завданнями, враховуючи специфіку основних проблем та особистісних характеристик неповнолітніх. В руслі виконання його завдань можна використати такі діагностичні методики: Методика діагностики вад особистісного розвитку (ДВОР), Орієнтовна схема психолого-педагогічного аналізу особистості учня [18, 327], Анкета для учнів на вивчення способу життя [18, 284], Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (МПДО) [21, 26-35], Методика діагностики узагальнених смислових установок (незакінчені речення) [21, 35-43], Методика експрес-діагностики характерологічних особливостей учнів [18, 329]. До особливостей неповнолітніх правопорушників можна віднести: § наявність особистісних деформацій; § стійка втрата зв'язків з учбовим або трудовим колективом, повне ігнорування їх правових і етичних оцінок у виробничій сфері цих неповнолітніх характеризують відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності, утилітарне відношення до професії (як до можливості отримати з неї тільки матеріальну й іншу споживацьку вигоди), відсутність пов'язаних з нею планів; § прагнення до досягнення успіхів в учбовій і виробничій діяльності, суспільній роботі у правопорушників заміщено, як правило, дозвіллєвими потребами та інтересами. Сама система оцінок і переваг у таких людей все більше орієнтується на цю сферу. Саме тут фіксуються і гіпертрофовані потреби й інтереси, пов'язані з гонитвою за модним одягом, інформацією, значущою для даного мікросередовища, і т.д.; § безцільне проведення часу, що формує відповідний негативний інтерес. Воно закріплюється в звичках, які, у свою чергу, ведуть до формування соціально-негативних потреб. Відповідно спотвореному розвитку потреб на поведінковому рівні виробляються звички до суспільно небезпечних, протиправних способів їх задоволення; § наявність явно виражених негативних по своїй соціальній суті потреб, інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах і т.п. зафіксовано не менше ніж у 2/3 осіб, що вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивки, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, культивована ворожнеча до певних груп підлітків і т. п.; § істотні деформації етичних і правових ціннісних орієнтацій. Поняття товариства, обов’язку, совісті, сміливості та ін. переосмислюються цими підлітками, виходячи з групових інтересів. Життєва мета зміщується у них у бік психологічного комфорту компанійсько-групового характеру, щохвилинних задоволень споживача, наживи. Скоюючи аморальні та протиправні вчинки, вони прагнуть всіляко «ушляхетнювати» їх мотиви, оцінювати спотворено поведінку потерпілих. У них чітко фіксується позиція схвалення або «розуміння» більшості злочинів, заперечення та повного ігнорування власної відповідальності за протиправну поведінку; § визнання допустимості порушення кримінально-правової або будь-якої іншої правової заборони, якщо дуже потрібно, у тому числі якщо цього вимагають інтереси групи. Необхідність дотримання вимог закону співвідноситься головним чином із ступенем вірогідності покарання за допущені порушення; § в емоційно-вольовій сфері підлітків, що вчинили злочини, частіше за все фіксуються ослаблення відчуття сорому, байдуже відношення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, несамокритичність; § емоційна неврівноваженість, пихатість, упертість, нечутливість до страждань інших, агресивність також можна віднести до найпоширеніших характерологічних рис неповнолітніх злочинців. При цьому знову йдеться не про вікові особливості, які б були властиві основній масі підлітків взагалі, а саме про криміногенні зсуви, деформаціях в морально-емоційній, етичній сферах, характерних саме для осіб, які скоюють злочини; § останнім часом дослідниками [5; 7; 11] багато уваги приділено виявленню обтяженості неповнолітніх злочинців різними нервово-психічними аномаліями. Як соціально обтяжені дефекти психофізичного і інтелектуального розвитку і стану, що має більш високий ступінь поширеності серед неповнолітніх злочинців в порівнянні з підлітками, які правопорушень не скоюють, дослідниками зафіксовані: § різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньоутробного розвитку, пологів, в дитячому і ранньому дитячому віці (в тому числі від черепно-мозкових травм, загально-соматичних та інфекційних захворювань); § яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, ранимість, примхливість, афективність, дратівливість, постійна тривожність, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови й ін.); § явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність і т. д.) або виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду; § знижений рівень інтелектуального розвитку. Таким чином, в абсолютній більшості неповнолітні, що проявляють антисоціальну поведінку, - ця особи, що володіють звичками, схильностями та стійкими антигромадськими стереотипами. Щодо безпосередньо процесу соціально-педагогічної діагностики, то слід виходити з положення про те, що в закладах освіти повинні використовуватись стандартизовані та адаптовані тести, щоб попередити негативний вплив на психіку неповнолітнього. Тому комплекс діагностичних методик повинен будуватися з тих, які пройшли вже відповідну апробацію. На основі узагальнення робіт дослідників, що займалися питаннями діагностики неповнолітніх [6; 12; 19], нами було визначено ряд вимог, які доцільно дотримуватися при дослідження осіб з антисоціальною поведінкою. Так, наприклад, бесіду з підлітками слід вести інакше, ніж з молодшими школярами. Тут неприйнятна позиція «екзаменатор-іспитований». Тому соціальному педагогу слід виступати в ролі співрозмовника, який поважає свого партнера. Не рекомендується поводитись занадто по-дружньому. Результати обстеження залежать від установки, з якою прийшов підліток. Йому слід пояснити мету дослідження (не обов’язково справжню), наприклад вивчення працездатності чи профорієнтація. Після експериментального дослідження проводиться заключний етап бесіди з неповнолітнім, де з’ясовується, які завдання сподобались йому, як він оцінює свої успіхи. Спостереження ведеться і під час використання інших експериментальних методів. Фіксувати отриману інформацію зручно в спеціальній, завчасно підготованій картці-схемі. Протокол спостереження зазвичай починають з обстеження зовнішнього вигляду. Тут важливо зазначити особливості будови тіла неповнолітнього (наявність диспропорцій чи фізичних вад, відповідність віку фізичному розвитку). Охайність одягу, шкіри відображають соціально-культурні стереотипи сім’ї. Колір обличчя свідчить як про стан здоров’я, так і про емоційний стан. Обов’язково треба зафіксувати особливі прикмети: шрами, татуїровки. Особливості зачіски й одягу відображають смак, уподобання, ставлення до загальноприйнятих норм. Постава, ступінь рухливості, міміка і жести є проявами загального тону настрою. Сюди також відносять пластичність рухів, їх енергійність, загальна рухливість. Оцінюючи міміку й жестикуляцію, треба відзначити їх відповідність ситуації та висловлюванням неповнолітнього. Слід фіксувати також і невротичні прояви: тремтіння рук, знизування плечима, кусання нігтів, совання на стільці. Ці прояви посилюються при зростанні напруженості. Особливе значення має фіксація змін настрою, вплив на нього зовнішніх факторів. Характеристику мови проводять, оцінюючи інтенсивність голосу, його тембр, виразність, темп мовлення і ступінь його активності, вимова, словниковий запас. Окремо фіксуються спостереження ходу роботи неповнолітнього: його темп, ступінь наполегливості, відволікання, розуміння завдань; реакція на невдачу, зауваження педагога. Таким чином, підсумовуючи вище означене, можна констатувати, що при роботі з неповнолітніми, котрі демонструють антисоціальну поведінку, наукова та практична соціально-педагогічна діагностика вирішує ряд типових для неї задач. До них відносяться наступні: встановлення наявності у неповнолітнього конкретних поведінкових проявів, які можна кваліфікувати як антисоціальні; визначення ступеня сформованості антисоціальної мотивації та детермінації антисоціальної поведінки, їх вираз в певних кількісних і якісних показниках; опис соціально-психологічних і поведінкових особливостей неповнолітнього з антисоціальною поведінкою; порівняння ступеня розвинутості властивостей, що вивчаються, у неповнолітніх з нормативною та ненормативною антисоціальною поведінкою. В руслі означеної проблеми перспективним вбачаємо більш детальне вивчення питання ролі соціального педагога при проведенні соціально-педагогічної діагностичної роботи, особливості підготовки його до здійснення цього напрямку професійної діяльності. Список літератури: 1. Айхорн А. Трудный подросток. / А. Айхорн. - М., 2001. – 132 с. 2. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: [учеб.-метод. пособ. ; Под ред. М. И. Рожкова]. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 140 с. 3. Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): [учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений]. / Е. В. Змановская. – [2-е изд., испр.] – М.: Изд. центр «Академия», 2004. – 287,[1] с. – (серия «Высш. профес. образование. Психология»). 4. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения: [учеб. пособ. для вузов]. / Ю. А. Клейберг. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт-М», 2001. – 160 с. 5. Кондратенко В. Т. Девиантное поведение подростков: Социально-психологические и психиатрические аспекты. / В. Т. Кондратенко. – Минск, 1988. – 207 с. 6. Кондратенко Л. Грамотне застосування психодіагностичних методик / Л. Кондратенко. // Психолог. – №18. – трав. – 2004. – С. 13-21. 7. Королев В. В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей. / В. В. Королев. - М., 1992. 8. Круттер М. С. Молодежная преступность. Социально-психологический и социально-экономический аспекты / М. С. Круттер. // Философские науки. – 2002. – № 2. – С. 81-97. 9. Линник Л. М. Соціально-педагогічна діагностика як умова успішної профілактики негативних проявів у поведінці неповнолітніх / Л. М. Линник // Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (Ялта, 5-7 квітня 2007 р). – [Зб. статей]. Вип. 3. Ч 1. – Ялта: РВВ КГУ, 2007. – 264 с. – С. 195-201. 10. Линник Л. М. Соціально-педагогічні засади профілактики важковиховуваності підлітків: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.05. - Соціальна педагогіка. / Леся Миколаївна Линник. – Луцьк, 2006. – 286 с. 11. Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А. Е. Личко. – Л.: Медицина, 1983. – 256 с. 12. Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології: [навч. посібник]. / Н. Ю. Максимова, К. Л. Мілютіна, В. М. Піскун. – К.: Перун, 1996. – 464 с. 13. Матузов Н. И. Право в системе социальных норм. [Электронный ресурс] / Н. И. Матузов. // Правовед. – 1996. - Режим доступа: www.law.edu.ru/magazine/pravoved/article.asp?magNum=28magYear=1996&articleID=151577 14. Можгинский Ю. Б. Агрессия у подростков: Эмоциональный и кризисный механизм. / Ю. Б. Можгинский. - СПб., 1999. – 46 с. 15. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. / Р. В. Овчарова. – М.: ТЦ Сфера, 2002. – 480 с. 16. Овчарова Р. В. Технологии профессиональной деятельности практичного психолога образования: [учеб. пособ. для студ. спец. вузов]. / Р. В. Овчарова. – М.: ТЦ Сфера: ООО «Юрайт-М», 2001. – 442 с. 17. Онищенко Н. П. Корекція девіантної поведінки молодших школярів у процесі діяльності громадських організацій: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07. - теорія виховання. / Наталія Петрівна Онищенко. – Переяслав-Хмельницький, 2003. – 232 с. 18. Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: [Навч.-метод. посіб.] / В. М. Оржеховська. – К.: ВУАН, 1996. – 352 с. 19. Рєпнова Т. Ефективна психодіагностика в роботі практичного психолога. / Т. Рєпнова. // Психолог. – №13. – квіт. – 2004. – С. 4-8. 20. Словарь по социальной педагогике: [учеб. пособ. для студ. высш. учеб. зав. ; Автор и сост. Л. В. Мардахаев]. – М.: Академия, 2002. – 368 с. 21. Степанов В. Г. Психология трудных школьников: [учеб. пособ. для студ. высш пед. учеб. зав.] / В. Г. Степанов. – [3-е изд., перераб. и доп.] – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 336 с. 22. Шилова М. И. Изучение воспитанности школьников. / М. И. Шилова. – М., 1982. - 104 с. 23. Эльстер Юн. Социальные нормы и экономическая теория. [Электронный ресурс] / Эльстер Юн. // Высшая школа экономики. - Режим доступа: www.hse.ru/science/igiti/thesis3/3_2_2_Elster.pdf. – 1989. – 28 с. 24. Энциклопедия глубинной психологии / [Под ред. А. М. Боковикова]. - М., 2001. - Т. 2. 25. McCaghy Ch. Deviant Behavior: Crime, Conflict, and Interest Groups. / Ch. McCaghy, T. Carpon. – [3 ed.]. – Macmillian College Publishing Company. Inc., 1994. – 436 р.